Достигла помста

Жертвам шкільного буллінгу…

                                       Достигла помста (ripe revenge)*

Частина 1

Кажи мені вже тато         

          В іллюмінаторі з висоти 10 тияч метрів світ був схожим на строкатий килим. Поля -різнокольорові прямокутнички. Річки – блискучі полосочки. Дороги – сірі, немов-би намальовані олівцем лінії. Машини – різнокольорові  дрібні мушки. – «А там же-ж люди кудись їдуть. Чогось бажають. Хочуть чогось. Когось люблять».

Під крилом літака відкрилоь море. Ростик подивився на годинник, подумав – «То мабудь Греція». Йому дуже хотілось в країну давньої Еллади. Але лише з нею. З Оленкою. З тою, кого любив ще зі школи.

          Час йшов, і Оленка  змінювалась на краще, але так повільно. Може міліметр, може два на такій невідомо якої довжини дорозі до одужання. Після школи Ростик (професорський син) заявив батьку:

• Я стану лікарем, психіатром. Я вилікую Оленку, чого би це мені не вартувало.
• Ростик в медінституті працює викладачем мій давній одногрупник  Самуїл Ісаакович. Наші медичні дороги розійшлись, я став хірургом а він психіатром. він тобі щось таки підкаже…

Сказано – зроблено. Ростик з першого дня, як побачив на оголошенні серед прізвищ поступивших своє прізвище, твердо був переконаний: Оленка вийде з цього постравматичного страшного стресу, вона одужає. Він витягне її з безодні страху і сліз.

          Літак вже був десь над Угорщною. Важкі думки Ростика не пкидали. Бачачи такий розпач на обличчі пасажира симпатична стюардеса, проігнорувавши крики – вимоги злої бабці, схилилась над Ростиком з запитаням:

• Що з вами? Вам зле? Я можу чимось вам допомоти?

Ростик відчув легенький запах іі дорогих парфумів і тут відлягло, відпустило.

• Ні красуня, дякую. Мені вже легче. Після вашого приходу значно легче.Ну, може пляшечку водички без газу.
• Красуня задоволено посміхнувшись сказала:
• Один момент, зара буде.

Ростику зразу спала на думку тема ще однієї академічної роботи «Аромотерапія і лікування психічних захворювань. Запахи відомих брендів і їх позитивний вплив». Попереду чітко вимальвувалось майбутнє професорське звання і додаткова викладацька робота.

          З цими думками він задрімав. Посадка була «м’ягкою». В аеропорту чекав Оленчин батько.

• Ростик здоров! - Ти кажи мені вже тато! Давно пора! Що тебе вже майже рік не було?
• Так я, тато, підтверджував освіту і кваліфікацію. Я вже працюю, скоро ще буду викладати в університеті Ієрусалима.
• Ну Ростислав Ігоревич щиро дозвольте вас привітати! – Ростик розплився в широкій усмішці. Видно що Оленчин батько глузував з нього. Але-ж приємно.
• Як там Оленка? Дякую.

* ripe revenge (англ.) Достигла помста

• Так. Як Хатіко тебе чекає. Але не плаче.
• Добре що стрес минув. Залишилось ще одну справу влаштувати.  Треба, лишень з професором одним порадитись в медінституті.
• Порадишся Ростик, порадишся, я тебе відвезу але зараз Оленка чекає!

Домчали за годинку. Ростика здивувала кількість новобудов. Але тихенька вулчка де мешкала Оленка з батьками була як зачарована. Ніяких новобудов. На запитання            

      -    Що так? - Оленчин батько відповів:

• Он той крутий особняк бачиш? Депутатський. А та хатина модернова, бандита одного. Але депутата не виберуть в черговий раз, бандита посадять або вбють і будуть тут висотки стояти. А Оленка так любить в саду під деревами сидіти як ти її привчив не боятись за двері вийти. Он вона! Он! Тебе чекає, я ж казав. А я з Римою у справах зара мушу відлучитись. Там Римочка наготувала вам з Оленкою. Ви поїжте, поїжте, ми пізно увечері повернемось.

Оленка чекала. Вона стояла біля брамки, куди раніше відводив її Ростик. Оленка посміхалась. Це був добрий знак.

          В присутності Ростика Оленка переставала плакати, впершись головою Ростику або батьку в груди, вона лише тихенько сіпала носом. Але мовчала. Поки не сталось – це.

          Минав рік, а потім ще сім років. За ним минуло дев’ять років. Ростик став дипломованим лікарем психіатром у Львові. Він приїздив до Оленки щодня. Спочатку в психіатричну лікарню. Потім приїздив до дому до Оленки і її батьків. Оленка вже не плакала, вона стала тихою і спокійною. Найбільше  їй подобалось коли весною з дерев в саду облітав квіт. Тоді вона посміхалась.

          Одного дня, в черговий, але хто-ж то міг знати, що в такий важливий  приїзд в Україну, коли Оленка навіть посміхнулась йому, і сказала – любий, Ростик дістав шкільний випускний фотоальбом, дав Оленці фломастер. П’ять обведених фломастером обличч. В Ростика між лопатками холодок пробіг. Оленка відклала альбом, кинула фломастер і двома руками обійняла Ростика. Потім були шалені поцілунки, Оленка зняла з Ростика одяг, допомогла зтягнути одяг і білизну з себе.  Вони кохали одне одного, Ростик мовчав, Оленка шепотіла слова кохання! Вона кричала в екстазі і Ростик зрозумів – стрес минув. Кохана повернулась до нього. Повернулась у світ.

          Позаду були  довгі роки мовчання, сліз і постійного чекання на Ростика. А в Ростика визрівав план помсти і, можливо, шокопорятунку Оленки. Для порятунку шоку не занадобилось. Вистачило кохання. Залишилось зло на бездушних однокласників. Ростик хотів, щоб вони відчули хоч краплинку того жаху, в який вони занурили його кохану. 

          На дев’ятий рік Ростик поїхав до Ізраїлю. Призвіще мами і всі назбирані документи дозволили зробити репатріацію миттєвою.  Досконале знання івриту, англійської, французської, польської мови, не кажучи вже про російську та українську  мови, дали можливість отримати роботу в чи не найкращій клініці. «Поліглот» стало не образливим прізвищем. Насправді це була справжня втеча.