Частина І. Глава 9

– Нам потрібен план! – командує Віктор, серйозно дивлячись на синів.

     Зараз ми знаходилися у лікарняній їдальні.

     Після нашої серйозної розмови нас одразу ж вигнали з бабусиної палати, бо ми там перебували вже досить довго. Коли прокинулися братики, ми одразу всі пішли в їдальню – ми давно нічого не їли. Їжа тут нагадує мені домашню, тому що меню складається з каш та овочів – хворим не можна сильно навантажувати шлунок, а потрібно харчуватися здоровою та корисною їжею. Правда крім того, що при цьому ми їли і багато шкідливої їжі, а Френк і тато взагалі запивали це завжди дешевим пивом.

    Я копирсаюся в каші, що вже давно охолола – їсти чомусь не хотілося, але я вже здогадуюсь, що саме зіпсувало мені весь апетит. Даремно я скаржилася на своє погане життя, адже зараз воно стало ще гіршим.

– Давайте подумаємо логічно, – пропонує тато і піднімає руку. – По–перше, ми в дупі, – він загинає один палець, – а по–друге, ми у величезній дупі. Хтось хоче доповнити? – Ерік уважно дивиться на дядька Френка. – Наприклад, ти!

– Знаєш, сидячи по вуха в лайні, рота особливо не розкриєш, – здається Френк.

– Ну давай! – піддражнює його брат. – Ти ж мав геніальний план! – Знущально вимовив він.

– Еріку! – Сара б'є його в бік. – Заспокойся.

– Не заспокоюй мене, – гарчить тато. – Я сам вирішуватиму, заспокоюватися мені чи ні.

    Мама важко зітхає. Усі присутні за столом вже звикли, що ми один одного ображаємо і принижуємо, тож навіть діти приймали таку поведінку за належне.

– Ти теж у нас майстер складати плани, – єхидно відповідає дядько. – Може, ти поділишся своїми думками, га?

– Якщо ти натякаєш на моє становище, то знай, я ніколи не був пов'язаний із контрабандою, наркотиками та великими грошима, – відрізає Ерік.

– Звичайно, ти не був пов'язаний з великими грошима, – дражнить його Френк. – Бо ти їх просрав. Нагадати тобі історію з твоїм босом та його новенькою машиною? – підморгує дядько, і робить ковток із склянки. – Я можу.

    Тато був такий лютий, що коли він стукнув кулаками по столу, він мало не розвалився. Френк, що сидів навпроти, теж намагається зламати стіл своїм ударом, і встає навпроти брата. Вони дивилися один на одного як розлючені самці, які щось не поділили – їхні очі палали.

    Але тут я не витримую, і знову столу дістається, але не так сильно.

– Заспокоїлися обидва! – командую я і вказую на стільці. – Сіли!

    Вони ошелешено опускаються на свої місця і завмирають. Відчувши у своїх руках владу, я продовжую роздавати накази:

– Як маленькі діти, їй богу, – видихнула я. – А зараз думаємо, що нам із усім цим робити. Тату, продовжуй свої логічні роздуми.

– По–перше, за нами стежать, по–друге, ми боржники, – усміхається Ерік. – По–третє, це звичайно не так суттєво, але нас хочуть вбити.

– По–четверте, – перебиваю я, – ми веземо наркотики.

– Тихіше, мала, – шипить Френк. – Не бажано, щоб вся їдальня знала про це.

    Я озираюсь. І справді, хоч уже було в районі дев'ятої вечора, їдальня була наполовину повна, тож кожен міг почути нашу розмову.

– Треба придумати слово, яке ми вживатимемо, коли говоритимемо про... – дядько починає жестикулювати, щоб ми всі зрозуміли, про що йдеться.

– Ми зрозуміли, – запевняє його Сьюзан і шепоче, прикривши рукою рота. – Коли йдеться про кокс.

– Це слово теж не підходить, – відрізає Френк і, почухавши підборіддя, пропонує. – Ніхто не здогадається, коли йтиметься про Тьотю Нору.

– Це дитячий садок, – пирхає тато.

– У тебе є кращий варіант? – З викликом запитує Френк.

– Загалом ми складаємо план, – нагадую я.

– Я не закінчив, – встряє Ерік і загинає останній палець. – І, по–п'яте, ми знову в дупі.

– Дякую, ми зрозуміли, – дякує його мама.

– Мій план був такий, – перериває цю безглузду розмову Френк. – Я знайшов чувака, який оптом купить всю Тьотю Нору – ми з ним уже домовилися. Я хотів, щоб убезпечити вас, відвезти до Вірджинії, а сам поїхати вирішити всі справи. Я думаю, ми так і зробимо, – ставить крапку дядько. – Я забезпечу вам безпеку, а сам….

– Тепер це наші спільні проблеми, – заперечує Віктор. – Ми вирішимо їх разом.

– І що ж ти пропонуєш? – з побоюванням цікавиться старший син.

– Чоловіки підуть у бій, а жінки залишаться на безпечній території, тобто тут. Я думаю, ніхто не здогадається шукати вас у лікарні, – виводить свою гіпотезу дідусь, дивлячись на нас.

– Я в цьому участь приймати  не буду, – відрізає тато, махаючи руками.

– Я заміню його, – діловим тоном запевняю їх я.

– Туди, куди ми їдемо, – Френк ковтає, – не місце для таких дівчаток, як ти.

– Я зможу за себе постояти, – запевняю я. – Я вмію стріляти, я буду корисна, обіцяю, – благаю я.

– Стріляти з чого? – Знущально запитує Френк. – З пальця? Ти не їдеш і крапка!

    Я складаю руки на грудях і надуваю губи.

– Ми залишаємо тебе тут головною, – підвищує мене на посаді дідусь і підморгує. – Прослідкуй за цим жіночим царством.

– Гаразд, – швидко погоджуюсь я, бо в мене дозрів план.

    Я не збиралася відступати!

***

– Френк, – каже Сьюзан, – будь обережний, будь ласка, – вона ковтає. – Заради мене, тобто я хотіла сказати, заради нас. Заради нас усіх.

    Після вечері всі почали діяти, але якщо сказати точніше, просто проводжати наших шукачів пригод. Тато спочатку відмовлявся і мало не з кулаками ліз на брата, щоб його не вплутували у все це лайно.

    Віктор відвів Сару убік і передав їй гроші та давав деякі інструкції. Він вважав, що якщо мама старша, то на неї можна покластися – нічого подібного, надійніше навіть було віддати гроші хлопчикам.

    Ерік у цей час зголосився призначати маршрут, хоча сам до ладу не знав, куди вони їхатимуть. Френк заради безпеки вирішив не розголошувати інформацію. Так що тато сидить зараз у машині та вивчає карту Сполучених Штатів.