Частина І. Глава 4

Hey Jude, don't make it bad.

Take a sad song and make it better.

Remember to let her into your heart,

Then you can start to make it better.

Ця пісня звичайно дуже хороша, і я не маю нічого проти неї, але те, що вона грає о сьомій годині ранку, і при цьому у вихідний день, дуже злить мене. Адже спати - це практично так же чудово, як і їсти, тільки ще й безкоштовно. І цей божественний сон у мене забирають! Я закриваю обличчя та вуха подушкою, але вона не рятує мене від музики. Тепер я вже точно не засну, тож, підвівшись із ліжка, спускаюся вниз.

    Я застаю всю свою родину оточуючу диван. Серед них немає лише Томмі та Семмі, які вже звикли до музики і, не помічаючи її, продовжують спати у своїй кімнаті. Я підходжу до них і бачу, що вони дивляться на дядька Френка, який прийшовши додому, одразу завалився спати на диван, не дійшовши до своєї кімнати. Хоча більшу частину часу він проводить на дивані, дивлячись телевізор. Йому вічно заважають це робити братики, тож він ніколи не називає їх за іменами, для нього вони «спіногризи» під номером один і два. Ну а я для нього просто - "Принеси пиво!"

    Френк лежав на животі, уткнувшись у подушку носом – він спав.

- Я відчуваю ваші погляди своєю дупою, - глухо бурчить він і перевертається, потім недбало сідаючи, уважно дивиться на нас. - Скучили?

Вони з татом були дуже схожі. Обидва високі і темноволосі, але здавалися зовсім різними. Тато зачісував волосся, як це належить офісному робітнику, а у Френка був вічний безлад на голові. Обидва були середньої статури, бо, мабуть, і не чули таких слів як «спорт», «тренажерний зал» та «здорова їжа», а знали лише як пити пиво сидячи перед телевізором. Їм ще пощастило, що у них на роду не було написано «Їсти й миттєво товстіти».

- Де ти був? - Ігнорує його питання тітка Сьюзан.

- Та-а-а, - відмахується він. - Були невідкладні справи.

Френк риється в кишені штанів і дістає звідти зв'язку ключів. Він кидає їх братові, зі словами: «Впізнаєш?». Мій батько не відрізнявся спритністю і тому замість того, щоб спритно зловити їх, отримує по носі.

- Ти що, недоумок?! - лається він і піднімає з підлоги ключі.

- Є трішки, але ти у цьому списку займаєш перше місце, - відповідає той.

    Ерік уважно розглядає ключі, потім простягає їх Віктору. Дідусь бере їх і, зважуючи, легенько підкидає.

- Пам'ятаєте, як було чудово? - Запитує Френк.

- Грейс любила це місце, - згадує дідусь і кладе руку на серце.

    Бабусин медальйон він завжди носить при собі, в кишені сорочки - біля серця, і, згадуючи її, завжди клав руку на ліві груди.

- То чому б нам знову не поїхати туди?

- Ні, це вже в минулому, до того ж у мене робота, а у Стейсі - навчання, - Ерік заперечливо хитає головою.

- Не будь занудою, - бурчить дядько. - У неї скоро літні канікули, ти можеш взяти відпустку, а найголовніше, я полагодив тачку, то чому б нам не влаштувати собі канікули? Природа, невеликий будиночок, озеро…. Що скажете? – з надією питає Френк і почергово дивиться на всіх.

- Об’єднання із природою це те, що нам зараз необхідно, - відповідає бабуся. - Я хотіла зайнятися релаксацією.

- Дітям буде цікаво побувати десь окрім будинку, - підтримує цю ідею тітка Сью.

- Я ніде не була окрім Коламбуса, - скаржуся я. – Тож я «за»! – я піднімаю руку.

    І це правда, я все життя прожила в Коламбусі штату Джорджія, і жодного разу не була за межами не те що штату, а й міста.

- Я теж "за"! - Дядько підморгує мені і вичікувально дивиться на інших.

- Голосування! - пропонує бабуся і одразу піднімає руку.

    Сара та Сьюзан відразу ж погоджуються, а Віктор та Ерік не діють.

- Ну, давай же, дідусю, - підбадьорюю його я.

- Якщо ти хочеш, то і я хочу, - каже він і сумно посміхається.

- Ну, не знаю, - каже тато. - Це дуже великі витрати, ще є час, - він дивиться на настінний годинник і, підстрибнувши на місці, лається: - Чорт, бос мене вб'є!

    Він вибігає з хати, голосно грюкаючи дверима.

    Якщо вибирати між школою та будинком, я обираю школу. По-перше, це небажання перебувати в одному будинку з моєю родиною, а по-друге… хоча першого пункту цілком достатньо для виправдання.

    Як за графіком, мене просять віднести сміття. Але тут є одна загвоздка - я не просто повинна його віднести, а й зібрати по всьому будинку. Фантики, папірці, огризки можна знайти в найнезвичайніших місцях. Озброївшись сміттєвими пакетами, я начисто вбираюся в будинку, не залишивши жодного захованого «скарбу».

    У мене зібралося два повні сміттєві пакети, середньої величини. Одягнувшись у легкий одяг, бо на вулиці жарко, і взяв поношені кеди, я беру пакети і виходжу з дому.

    Свій шлях я тримаю до контейнерів для сміття, які максимально далеко знаходяться від мого будинку. Пройшовши деяку відстань, я виходжу на головну вулицю та йду вздовж. Позаду себе я чую гучну музику і сміх, який щоразу ставав ближче. Я обертаюсь і бачу пікап, у якому вмістилося до непристойності багато людей. Машина почала сигналити і досягнувши мого рівня, зменшила швидкість.

    У відкритому багажнику пікапа теж були люди. Я одразу впізнала їх – це хлопці та дівчата зі школи. Цього мені ще не вистачало!

- Мілтон! - звертається до мене хтось. - Куди зібралася така гарна?

    Серед них я бачу того самого Аарона зі їдальнею, на ньому повисла якась дівчина. Я ігнорую його питання та йду далі, не звертаючи на них уваги.

- Не хвилюйся, - продовжує він, - сьогодні у мене чудовий настрій і я не буду чіпати тебе.

    Я пирхаю йому у відповідь і гордо дивлюся на нього, хоча навряд чи в мене це виходить.

    Він робить останній ковток із банки пива і кидає мені її під ноги.

- Веселого вікенду тобі, мала! - знущається він, і шле мені повітряний поцілунок, потім б'є рукою по даху кузова.