Розділ сімдесятий

Біла сукня щільно облягала її тіло. Плечі в дівчини були оголені. Глибоке декольте додавало візуально об’єму грудям. Тетяна виглядала в весільній сукні шикарно. Вона дивилася на себе в велике дзеркало і не могла відвести від свого відображення погляду.

- Вам пасує – почувся голос кравчині, яка пошила цю сукню на замовлення.

- Мені подобається – погодилася Руденко.

- Скільки з мене? – запитала вона, покрутившись з хвилину перед дзеркалом.

Кравчиня назвала ціну і Тетяна розплатилася.

Віктор, тим часом, був в іншому салоні. Він обирав собі костюм, який мав вдягти на весілля. Раніше в нього не виникало особливого клопоту з вибором одягу. Але не зараз. Сьогодні він хотів обрати такий весільний костюм, щоб виглядати неповторно на події, яка відбувається чи не раз в житті. Пилипенко зиркнувши на Дмитра, який прийшов разом з ним, щоб допомогти другові і запитав:

- Ну як?

- Нормально – відповів той, відволікаючись від телефону в якому він щось робив.

- Купувати?

- Ну так – погодився Дмитро – Сидить нормально. Тобі самому подобається?

- Начебто так – Віктор поправив манжети.

- Ну так бери його.

- Ти розумієш я хочу виглядати на весіллі на всі 100.

- Я все розумію. Ти класно виглядаєш в цьому костюмі.

- Добре – погодився Пилипенко з другом.

Невдовзі вони шли до каси, щоб розрахуватися за покупку.

Минув якийсь час.

За містом на природі збиралися люди. Вони походжали біля столів вкритих білими скатертинами і брали звідти келихи з шампанським, очікуючи на приїзд наречених. Прохолодне повітря робило не таким жарким сьогоднішній літній день. Незабаром під’їхали два лімузини – чорний та білий. З першого вийшов Віктор. З іншого – Тетяна. Через декілька хвилин вони стояли під аркою, прикрашену квітами та кульками. Напроти них стояла працівниця з РАЦСУ. Провивши кілька гарних слів, вона запитала в нареченої:

- Чи згодна ти Тетяно стати дружиною Віктора?

- Так – її очі випромінювали радість.

- Чи згоден ти Вікторе стати чоловіком Тетяни? – реєстратор звернулася до нареченого.

- Так – його очі сіяли щасливо.

- Тож оголошую вас чоловіком та дружиною – промовила працівниця РАЦСУ – можете поцілуватися.

І їхні уста замкнулися в поцілунку, ознаменувавши укладання нового весільного союзу.

Через якийсь час двох молодят біло-чорний лімузин, символізуючи поєднання Інь та Янь – чоловічого та жіночого начала, повіз до ресторану. Слідом за ними, сигналячи, поїхали решта гостей, утворюючи чималий кортеж автомобілів прикрашених кульками та стрічками.

В банкетному залі ресторану грала чудова музика. Посеред стояв стіл з розставленими тарілками на п’ятдесят осіб. Гості та винуватці торжества всідалися на свої місця. Невдовзі почалося святкування. Пройшло не багато часу і молодята пішли в свій перший танець. Пилипенко Віктор промовив до коханої:

- Все ніяк не можу сказати тобі, що ти в цій сукні найчарівніша.

- Дякую – посміхнулася Пилипенко Тетяна – Тобі також пасує твій костюм.

Наречений дивився на неї і розумів наскільки він щасливий. Його вабила її сукня, зачіска, посмішка. Здавалося енергія почуттів переповнювала настільки, що вистачило для підкорення Евересту.

Вона роблячи кожний наступний рух і відчуваючи його руку на собі розуміла, що безмежно рада. В цю мить її розум не хотів нічого думати, просто піддаючись блаженній насолоді та ейфорії.

Потім вони повернулися на свої місця. Свято продовжувалося. Лунало багато вітань в їхню адресу та криків «гірько» після яких двоє цілувалися. Гості активно брали участь в конкурсах, організованих тамадою. Поступово деякі з них, оп’янівши від міцних напоїв і собі починали підспівувати запрошеними співакам.

Наступного ранку, прокинувшись Тетяна обняла вже її законного чоловіка. Віктор відкривши очі, після бурхливої шлюбної ночі, поцілував свою дружину. Сторінка нового життя розпочалася для їх обох.

Друзі. Дякую вам за те, що читаєте цей роман.

І не забувайте ставити лайки.