Розділ шістдесят дев'ятий

Тетяна і Віктор поверталися додому з ТРЦ. Він про щось розмірковував. Руденко глянула на нього:

- Ти признаєшся куди ти виходив з кафе?

- Прийдемо додому все розповім – лукаво мовив Пилипенко.

- Ні ти зараз скажи – стукнула його рукою вона.

- Ні розкажи.

- Не розкажу.

- Розкажи. А то далі сам підеш.

Та він нічого не відповів. Дівчині довелося набратися терпіння. Вона йшла й намагалася подумки вгадати, що таке могло статися.

Ввійшовши до квартири, Віктор промовив:

- Кохана мені треба з тобою про дещо поговорити.

- Ти спершу розкажи чого з кафе кудись побіг.              

- Якраз оце я тобі хочу пояснити.

Вони ввійшли до спальні і сіли на ліжко. Він поглянув на неї і сказав:

- Ми с тобою один одного кохаємо. І вже по суті живемо разом.

Було видно, що Віктор нервувався. Його очі кліпали, руками він взяв її руку. Тетяні самій стало цікаво, що коханий хоче сказати. Відчуваючи що щось важливе, вона, ніби бажаючи підбадьорити, легенько кивнула головою.  

- Короче я не вмію романтично. Тому скажу прямо. Давай одружимося – сказав коханий.

Промовляючи ці слова він дістав з кишені футляр в якому була золота обруча з діамантом.

- Ось куди ти бігав - тепер захвилювалася дівчина. Тетяна звісно хотіла цього, але не думала, що якщо він їй колись запропонує одружитися, то вона розгубиться в такий момент, не знаючи, що сказати.

- Ну якщо ти маєш подумати – продовжував Віктор, - то я почекаю.

Але Руденко обняла його і сказала: «Я згодна».

Мить щастя запанувала для них обох.

- Ти щаслива? – запитав Пилипенко.

- Так – закивала головою Тетяна - Ну то, що завтра підемо подавати заяву?

- Ну так. Але давай відіграємо весілля влітку. Я думаю так буде краще

- Повністю з тобою згодна.

- Бач ми навіть швидко знаходимо спільне рішення.

І вони обоє розсміялися.

Друзі. Дякую вам за те що читаєте цей роман.

І не забувайте ставити лайк.