Розділ шістдесят восьмий

Тетяна прокинулася від того, що хтось дзеленькнув у двері. Вона поглянула на Віктора, який міцно спав. Вирішивши його не будити, пішла відкривати сама, накинувши попередньо халат і діставши пакет з цукерками. До квартири ввійшли двійко хлопчиків. Вони почали колядувати, виспівуючи колядку «Нова радість стала…».

- Ой як гарно – промовила посміхаючись Руденко. Їй так сподобалося їхнє колядування, що вона дала кодувальникам по добрій жмені цукерок та по десятці. Ті подякували, пообіцявши прийти засівати.

Тетяна повернулася до спальні. Віктор вже прокинувся.

- То приходили колядувати – пояснила вона йому.

- Я почув – промовив він, позіхаючи

- Так гарно – замріяно дивилася кудись Руденко.

Вона подумала, що це і в неї з Віктором колись будуть такі гарні діточки. Їй хотілося, щоб в них обов’язково був хлопчик та дівчинка. Далі Тетяна почала міркувати як би вона їх назвала, вигадуючи в голові різноманітні комбінації з імен. Від її роздумів перебив Віктор, який сказав, що час йти їсти.

На святковому столі було багато різноманітних страв і картопля, і млинці, і запечена курочка. Всі їх вчора старанно готувала Руденко.

- Певно сьогодні більше кодувальників не буде – мовив Віктор, доївши – давай підемо прогуляємося містом. Погода сьогодні класна.

- Добре – погодилася Тетяна, подивившись у вікно.

Там на дворі і справді було чудово. Навкруги все було засніжено. Гілки дерев, вкриті льодом, блищали на сонці, немов ті діаманти.

Невдовзі двоє йшли центром міста, тримаючись за руки. Вони про щось розмовляли. Раптово Тетяна сказала:

- О пішли пройдемося ТРЦ.

Вони пішли туди. Тетяна одразу подалася до бутіку з одягом. Віктор, поки його кохана ходила по жіночому відділу, вирішив подивитися на чоловічі пальта. Він хотів придбати собі нове. Та невдовзі йому наскучило це заняття і він всівся на стілець, очікуючи доки його дівчина наміряється і щось таки обере.

Пилипенко спостерігав за іншими відвідувачами. Його увагу привернув один чоловік, який ходив з хлопчиком років десяти. Вони обтирали штанці малому. В нього виникла думка, що колись і він так зі своїм сином ходитиме по магазинам. Віктор мимоволі почув діалог продавчині з тим чоловіком.

- Можливо ці підійдуть – показувала вона джинсові штани.

- Ну як – запитував батько сина.

Той тільки поздвигав плечима.

- Раніше він з матір’ю якось самі обирали – зітхнув чоловік.

- Ну то нехай з мамою прийдуть – запропонувала продавець.

- Нажаль мами в нас більше нема – відповів батько хлопчика.

- Ой вибачте – мовила, зніяковіло, дівчина їм – Ви не хвилюйтеся ми зараз вам все оберемо.

Пилипенка цей діалог пройняв майже до сліз. «Бідолашний» - подумав він. Вікторові стало шкода хлопчика. Та від сумних думок його відволікла Тетяна, яка саме прийшла з обраною сукнею. Вона промовила посміхаючись:

- Обрала. Пішли на касу розплачуся.

Біля каси Віктор заплатив сам, не давши це зробити їй. Після того вони пішли до кафе перекусити.

Пилипенко, сидячи за столом і смакуючи улюбленою картоплею фрі, розмірковуючи про щось, дивився на Руденко. Вскочивши з місця, неочікувано для неї, він промовив:

- Я зараз повернуся.

Віктор вийшов з кафе. В нього виникла ідея, втілити яку він бажав неодмінно сьогодні.