Гул пилососа перебивав музику, яка грала з програвача. Тетяна займалася прибиранням, адже сьогодні в неї не було уроків і вона була вихідна. Пропилисосивши всі три кімнати, дівчина почала протирати поверхні від пилу. Руденко помітила, що в декотрих місцях це було потрібно давно зробити. Раптово її від цього заняття перервав дзвінок на смартфон. Номер був невідомий. Взявши слухавку, вона почула:
- Доброго дня. Вас турбує слідчий поліції капітан Сизоненко Петро Степанович.
- Доброго дня. Я вас слухаю.
- Тетяно Сергіївно. Вам потрібно приїхати до нас. – грубий чоловічий голос ніби наказував їй.
- А що ви хочете? – розгублено мовила Тетяна.
- Та так дрібниці. Треба уточнити деякі формальності.
Після того, як розмова була завершена, Руденко зібралася і поїхала до відділку. Ввійшовши до кабінету слідчого, вона запитала:
- Як просувається розслідування? Коли ви вже перепадете справу до суду?
Але капітан зробив жест, запрошуючи сісти. Коли Тетяна сіла, він промовив:
- Не все так просто.
Витримавши паузу Петро Степанович, пильно глянувши в очі, задав питання:
- А ви впевнені, що Сергій Петрович домагався до вас?
Його фраза для неї була неочікувано. «Як це так впевнена» - подумала вона – «Та я це дійсно знаю. Що за дурні за запитання?».
- Бачите в чом справа. Підозрюваний каже, що він тільки хотів поговорити з вами про ваші з ним стосунки. А ви кинулися на нього з статуеткою – пояснив він.
- В нас не було з ним ніяких стосунків – Тетяна не очікувала такої брехні.
- Припустімо ви праві – мовив капітан – Але є причини вважати, що можливо у вас таки були якісь відносини.
- В сенсі?
- Ну ви не проходили конкурсу на посаду в школу. Вас прийняли на роботу так. Чомусь він для вас зробив виняток.
- Ну і що. Це ж не держана служба. Тут закон не зобов’язує проводити конкурси – Руденко ледве стримувала обурення.
- Ви що хочете звинуватити мене в нападі – додала Тетяна, трохи заспокоївшись.
- Добре – слідчий вирішив змінити тему.
- Справа в тім, що окрім ваших свідчень більше немає доказів вини підозрюваного. Ні свідків. Ні записів камери спостереження – капітан Сизоненко перераховував на пальцях.
- Але це він наказав відключити записи. Та й колег відправив додому.
- Щодо другого, то дійсно колеги це підтверджують. Але щодо камер, то тут нічого не відомо. Нажаль ми не знаємо місце перебування інженера з техніки безпеки, якій ми міг або підтвердити ваші слова, або спростувати твердження.
- Ну так знайдіть його – мало не крикнула Руденко. Її обурила вся ситуація. Здавалося ніби слідчий хоче зробити її винною. Між ними запанувала тиша. Перший заговорив слідчий:
- Гаразд. Підпишіть протокол і можете бути вільною.
Тетяна подивилася на документ. Оскільки вона не дуже розбиралася в юридичних тонкощах та боячись, щоб слідчий написав щось не, зателефонувала своєму адвокатові. «Казав же Віктор» - подумала Руденко, чекаючи на юриста – «Якщо що то телефонуй одразу йому. А то доведеться тепер тут чекати доки він приїде».
Ввечері, коли Віктор повернувся з роботи, Тетяна розповіла йому про відвідування поліції. Пилипенко, вислухавши її, промовив:
- Потрібно буде знайти того інженера з безпеки. Це доволі дивно, що він зник. Попрошу батька в нього є знайомий з СБУ. Можливо він нам допоможе.
- Так. Це б було б не погано – погодилася вона.
Віктор озирнувся навкруги:
- Слухай. Щось в квартирі не так.
- Я поприбиралась трішки – мовила дівчина.
- Ну ти моя господиня – він обняв її.
Чекаю на ваші "Подобається". Тисніть на синю кнопочку з зірочкою. Дякую зараніше.
#3791 в Любовні романи
#1813 в Сучасний любовний роман
#451 в Молодіжна проза
Відредаговано: 11.01.2021