Розділ шістдесят четвертий

Тетяна йшла, тримаючи в обох руках два пакети. Дівчина посміхалася. Сьогодні в неї був чудовий настрій, адже за результатами роботи вона потрапила до трійки кращих викладачів своєї школи.

Ввійшовши до квартири, Руденко одразу повикладала продукти, які накупила. Тут були і макарони, і олія, і яйця і багато чого іншого. Цілісінький запас на тиждень. Переодягнувшись в домашній одяг, дівчина почала готувати вечерю.

Невдовзі прийшла Галина Семенівна, в якої Тетяна орендувала одну з кімнат двокімнатної квартири. Це була жінка невисокого зросту. На вигляд їй було 50 років. Ввійшовши до кухні вона промовила до орендантки:

- Привіт Тетянко.

- Доброго дня Галино Семенівно. Як у вас справи?

- Нормально. Скоро має приїхати мій племінник.

- В гості?

- Ні він буде тут жити – господиня квартири сіла на стілець.

- Ага – мовила Тетяна, здогадуючись куди йде розмова.

- Тому тобі потрібно знайти нове помешкання.

- Ви начебто казали, що він у вас в гуртожиток поселився – мовила Тетяна. А сама вже почала розмірковувати, що їй робити.

- Та ну ті гуртожитки. Хіба там можна жити. Холодно. Ну ти і сама знаєш. Ще й сусіди по кімнаті такі гуляки попалися. Хіба нормальна дитина зможе гарно вчитися. Йому тут буде краще.

- І коли мені виселятися.

- Я розумію тебе. Потрібно знайти нове житло. Я думаю два три дні ти може ж ще пожити тут.

- Добре – погодилася Руденко. Настрій в неї після цієї звістки погіршився. Але нічого не поробиш – потрібно шукати нову квартиру. Тож повечерявши вона пішла до себе в кімнату і відкривши сайт з оголошеннями почала переглядати їх.

Але пошуки не давали бажаного результату. Або їй не підходила ціна. Або квартира знаходилася далеко від роботи. «Нічого» - подумала Тетяна – «В мене є ще час». Тому вона закрила ноутбук.

Минуло кілька хвилин, як зателефонував Віктор. Руденко промовила, відповідаючи на дзвінок:

- Привіт. Коханий.

- Привіт. Кохана – говорив ніжний знайомий голос – як у тебе справи?

- Та так собі – мовила кохана.

- А що сталося?

- Ну сьогодні на роботі сказали, що я зайняла трете місце за рейтингом серед наших викладачів.

- Так це ж добре. Чому тоді засмучена?

- Господиня сказала, що потрібно звільнити кімнату за три дні – сказавши це, дівчині виникла ідея. А чом би не переїхати до Віктора. Вона одразу про це запитала:

 – Пам’ятаєш ти казав, що ми можемо жити разом. То мо я переїду до тебе.

- Так. Звісно – радів співрозмовник.

- Ну тоді чекай. Завтра ввечері з валізою – промовила Руденко. Вона ще ніколи в житті не приймала такі спонтанні рішення.

Наступного дня, ввечері Тетяна збирала валізку. Зібравшись та віддавши ключі Галині Семенівні, вона вийшла з квартири. Внизу біля під’їзду на неї вже чекав Віктор. Вони погрузили її речі і поїхали до нього.

Ввійшовши до його квартири, Руденко озирнулася. Вона і раніше тут була в гостях у Віктора. Але тепер це мало стати її житлом. Тетяна відчула на своїй талії його обійми. Він промовляв лагідним голосом:

- Тепер і ти тут господиня.

- Не пожалкуєш, що запросив – пожартувала вона.

- Ні. Ніколи.

Тетяна першою справою вирішила приготувати вечерю. Потрібно було ж якось вживатися в роль господині. Віктор сидів напроти і закохано дивився на неї. Ще рік назад він і уявити не міг, що якась жінка буде господарювати в нього на кухні. Але все змінилося, відтоді як він закохався в неї.

Невдовзі вони сиділи і їли варену картоплю з грибами.

- А це смачно – сказав Пилипенко – де ти навчилася так готувати?

- Одна кухар мене навчила, коли я працювала в кафе – Руденко була задоволена, що її похвалили. Тим більше подобалося, що це зробив він, адже вона так старалася.

Закінчивши їсти, Віктор сказав:

- Доречи давно хотів запитати. А що там з тим інцидентом з директором? Слідчий не телефонував?

- Ні не телефонував.

- Цікаво як там триває слідство – мовив він – хоч би не спустили на гальмах. А то я знаю їх.

Тетяна з ним погодилася. Їй і самій хотілося, щоб винного, як скоріш, покарали.

Чекаю на ваші коменти.