Розділ п'ятдесят четвертий

Тетяна сиділа в біля прийманні директора. Вона трохи нервувала. По коридору повз неї пробігли якісь дітлахи. Щоб хоч трохи відволіктися Руденко спробувала погортати стрічку в фейсбук. Проте їй це не вдалося, адже її та ще двох осіб, які також стояли біля дверей, запросили до кабінету. Там було просторо. Посеред стояли три столи, утворюючи собою літеру «Т». Всі троє запрошених повсідалися за стіл. Напроти них сиділо також троє – чоловік поважного віку в окулярах та дві молоді жіночки.

Чоловік посміхнувся і промовив:

- Доброго дня шановні претенденти. Вітаю вас з тим що ви пройшли перший етап конкурсного відбору і дійшли до другого, не менш важливого, – співбесіди.

Всі претенденти подякували.

- Я певно не буду нагадувати результати вашого тестування – продовжуючи, керівник закладу оглянув всіх присутніх.

- Ні не потрібно – промовив один з учасників, чоловік років 30.

- Ми знаємо результати – інша учасниця, посміхнулася.

Тетяна і посміхалася, не кажучи ні слова. Вона раділа з того, що на тестуванні мала дуже гарні результати. Від першого місця її віддаляли лише два бали. А в трьотьої учасниці взагалі було відставання від неї, аж на дев’ять балів. Тому Руденко вважала, що має непогані шанси отримати бажану посаду викладача біології, яка була вакантною в цій приватній школі.

Почалася співбесіда. Члени комісії задавали різноманітні питання. Претенденти відповідали на них по черзі.

- Скажіть – запитали вони в Тетяни – які особливості проектно-орієнтовного навчання.

Питання було не легке, але вона добряче поміркувавши дала на нього відповідь.

- Вірно – погодилися члени комісії.

Співбесіда продовжувалася. Руденко, уважно слухаючи усіх, помітила, що третій учасниці, діставалися напрочуд легкі запитання на які вона не завжди й давала відповідь. Тетяна задумалася: «Як вона взагалі дійшла до співбесіди. Напевно повезло в тестах».

Коли співбесіда закінчилася, конкурсна комісія пішла на нараду. Повернувшись голова комісії оголосив результати. З них виливало, що перемогу здобула третя претендентка. Руденко ж опинившись на третьому місці. Від несподіванки вона тільки кліпала очима. «Як так вийшло» - була перша думка в її голові. Але уточнювати не стала, а просто зібрала свої речі і пішла звідти.

Ввечері сидячи з Віктором в ресторані, Тетяна, нестримуючі емоцій розповідала все йому, що було на співбесіді:

- І ти уловляєш їй поставили аж тридцять балів за співбесіду. Тоді як мені і другому учаснику по 18 і 20 відповідно. Вона ж на елементарні питання не могла відповісти. Так не справедливо.

- Згоден – Пилипенко співчутливо дивився га неї, - але корупцію, нажаль, ніхто не відміняв.

- Блін. Тож не державна установа, а таки приватна школа. Вони повинні бути зацікавлені взяти кращих – злилася дівчина.

Віктор нічого не відповів. Він взяв за руку Руденко і промовив:

- Кохана. Я тебе розумію – він подивився їх очі – хоч я колись обіцяв більше не влазити в питання твого працевлаштування. Але давай я тобі допоможу працевлаштуватися в одну чудову школу. В мене там знайомий директор.

Тетяна задумалася. В принципі його пропозиція була прийнятна. Їй не дуже хотілося постійно безрезультатно ходити на конкурси, чуючи відмови в працевлаштуванні через чийсь блат. Тому вона погодилася з коханим.

- Ну от домовилися тоді я завтра зателефоную знайомому – мовив він, дивлячись на неї – а тепер давай потанцюємо. Можливо так мені вдасця тебе хоч трохи розвеселити.

І вони пішли танцювати.

Чекаю на ваші вподобайки. Дякую зараніше.