Розділ п'ятдесят перший

Сидячі в офісі компанії, Віктор виконував завдання поставлене керівником. В поле пошуку Google він вводив наступний текст: «Продаж ресторанного бізнесу». Його батько, Сергій Пилипенко, голова фірми в якій працював Віктор, хотів навчити його приймати правильні рішення. Він розумів, що колись бізнес всього його життя має перейти до нього.

Пошукова машина, менше ніж за дві секунди, видала понад мільйон різних результатів. Пилипенко-молодший почав перегортувати сторінки в пошуках найкращого варіанту. Він намагався старанно вивчати пропозиції, хоча зовсім не розумівся в сфері громадського харчування. Раптово, серед сотні пропозицій, Віктор побачив якесь знайому назву закладу «Мережа «Піца 24».

«Дивно де я це його чув» - подумав працівник офісу. Тут його відволікло повідомлення, яке прийшло від Тетяни. Вона надіслала фото під яким підписала:

 «Поглянь яку гарну нову форму видали нам».

Віктор написав у відповідь «Класно». Пилипенко подивився, ще раз на фото. Тетяна там була в новій формі чорного кольору з принтом «Піца 24». І тут його осяяло звідки він, що за мережа піцерій була виставлена на продаж. «Та вона ж там працює» - промайнула думка в його голові.

- А що як купити саме її – почав голосно розмірковувати Віктор Сергійович – можна було б зробити Тетяну своїм заступником. Працювали б разом.

Ідея йому сподобалася. Єдине, що залишалося, то це переконати батька в тому, що він зробив правильне рішення. На щастя, після недовгих роздумів, в нього виникла достойна аргументація. Принаймні він на те надіявся.

За хвилину Віктор вже був в кабінеті батька і розповідав про свою пропозицію:

- Тату – почав він – я так подумав, що зараз є актуальним бізнесом є доставка їжі додому. Навіть в час карантину це продовжувало працювати.

Той, сидячи в класичному офісному кріслі, оббитого чорною шкірою, уважно слухав його.

- Ти певно хочеш купити якусь ресторан чи кафе – мовив він на його пропозицію, подивившись своїми карими очима.

Взагалі батько і син були схожі між собою. Такі ж вирази обличчя. В молодості старший Пилипенко, також мав густе чорне волосся, яке з роками посивівши, не втратило тієї густоти.  

- Так. Я навіть знайшов одну піцерію. Як на мою думку.

Але його перебив керівник.

- Добре. Купуй. Я дам тобі необхідну суму грошей.

Віктор здивовано поглянув на нього. Зазвичай він не погоджувався так швидко.

- І тобі не цікаві подробиці. Наприклад, їхні фінансові показники.

- Я думаю ти сам зможеш розібратися з усім та вирішити чи варто вкладати в цей бізнес – мовив Сергій Пилипенко, синові.

Запанувала пауза. Після якої він продовжив:

- Розумієш в свій час в мене не було в кого запитати, з ким порадитися. Я хочу щоб і ти сам навчився приймати рішення на власних помилках. Звісно якщо буде потрібна якась порада, ну наприклад юридичного характеру, ти зможеш звернутися до мене і я тобі порекомендую хорошого фахівця.

Слова батька справили на Віктора Пилипенка значне враження. Було зрозуміло, що він йому повністю довіряє.

- Ну добре – промовив Віктор – Я думаю, що справлюся. Тільки порад як реєструвати бізнес і всі такі питання.

- Добре – посміхнувся батько – я дам тобі номер одного юриста. Він тобі допоможе.

Давши візитку, Сергій Пилипенко встав з місця і підійшовши до сина промовив, поплескуючи його по плечу:

- Я вірю, що в тебе все неодмінно вийде.

Сподобалося - ставте лайки. Дякую зараніш.