Розділ сорок дев'ятий

Віктор йшов до Тетяни. Вона вже повернулася жити до гуртожитку університету. В руках в нього були червоні тюльпани і невеликий яскравий пакетик. Навкруги все розтавало і текло. Здавалося, що весна отримавши вкотре владу хотіла як найшвидше розтопити сніги і повкривати все навкруги зеленою гаммою кольорів.

Піднявшись на другий поверх гуртожитку Пилипенко постукав в кімнату 41 в якій і жила Руденко. Відійшовши до середини він озирнувся по сторонах. Тут в невеликому приміщенні, десь три на три метри, стояло три ліжка, шафа, холодильник та невеличкий стіл. Але водночас тут було затишно і відчувалося атмосфера студентського життя.

Тетяна познайомила Віктора з її сусідками Оленою та Вікою. Він подарував кожній з них по тюльпану та шоколадці. А своїй дівчині він дав двістігривневу купюру, промовивши:

- Я не придумав, що купити тобі замість тих котів. Тому купиш краще сама.

- Та я сама винна, що їх розбила – засміялася вона у відповідь.

- Що ти розбила? – запитала Віка.

- Та нехай потім розкажу – мовила Тетяна – давай краще ставити на стіл, а то скоро інші прийдуть.

Невдовзі і справді прийшли двоє хлопців Іван та Микола. Перший зустрічався з Вікою, другого запросила Олена з яким вона випадково познайомилася в бібліотеці університету, ненароком збивши його з ніг. Він сподобався їй, але сам не звертав на неї ніякої уваги. Тому дівчина скориставшись нагодою і запросила його на свято. Вся компанія повсідалася за стіл, який перетягнули на середину кімнати.

- Ну в тісноті, але не в обиді - пожартувала Олена.

Всі посміхнулися. Вони почали святкування. Невдовзі розмова зайшла про те, як Тетяна познайомилась з Віктором, привізши йому піцу. Віка запитала в нього:

- Я таки до цих пір не зрозуміла. На фіга ти тоді замовляв піцу, якщо ти був не вдома.

- Я слабо пам’ятаю взагалі той момент. Ми в той вечір з друзями зависали в клубі і так набралися – відповів він.

- Пам’ятаю тоді Руденко барсетку загубила. Ніби сама доля робила все, щоб ви зустрілися. Інколи такі випадкові зустрічі, наприклад як в нас біля бібліотеки можуть бути роковими  – мовила Олена. Остання її репліка стосувалася Миколи:

- Ага. Так – ніби погодився він.

- Ну все б не склалося – продовжувала Віка – якби скутер Тетяни не зламався.

- Так він в мене старенький – погодилася вона.

- Стривайте. А до чого тут скутер. Вона мені здається познайомилася з Віктором тільки того, що повернулася по барсетку наступного  дня і залишила йому візитку піцерії. Тож скутер тут ні до чого – сказав Микола, який до цього часу мовчав.

- Точно – погодилася Віка.

- А що скутер часто ламається? – запитав Віктор в Тетяни.

- Та так інколи буває – махнула рукою вона.

- Та це ж небезпечно. А що якщо бува зламається посеред дороги. Тобі потрібно новий – мовив Пилипенко.

- Тіпун тобі на язик – проказала Олена – думай що говориш.

- Я серйозно потрібно новий – не припиняв Віктор.

- Та й ще цей нормально працює – заперечила Руденко, махнувши рукою.

Віктор хотів би щось сказати, але його перебила Віка, яка запропонувала тост за те, щоб які б не були зустрічі, головне щоб вони приносили щастя.

- Підтримую – погодилася з нею Олена. І всі почокалися пластиковими стаканчиками з вином.

Минув час і святкування закінчилося. Перед тим як піти Пилипенко звернувся до Тетяни:

- Слухай. Давай я тобі куплю новий скутер. Навіщо тобі наражатися на небезпеку.

Його все тривожило це питання. Він хвилювався за неї. Але вона категорично заперечила:

- Ні ти що не потрібно.

- Добре пообіцяй тоді бути обережною – сказав на те Віктор, розуміючи що не переконає її.

- Добре обіцяю – мовила Руденко і легенько поцілувала свого хлопця. В глибині душі їй подобалося, що він переживає за неї.

Залишившись втрьох, після того як він пішов, Віка промовила:

- Гарно відсвяткували.

- Ага – похнюплено сказала Олена.

- Що не запросив нікуди? – запитала Віка, жаліючи подругу.

Олена тільки покрутила головою.

- Нічого ти обов’язково знайдеш своє щастя – посміхнулася Тетяна і обняла сусідку.

 - Добре дівчата. Давайте прибирати – мовила Віка.

І всі три сусідки взялися до праці.

Ніколи не думав, що напишу так багато. Але це тільки ще половина твору. Якщо вам подобається то очікую на ваші лайки. Вони мене надихають.