Розділ сорок п'ятий

Автівка виїхала за місто. Тетяна уважно дивилася на дерева, які вони проїжджали. Віктор глянув на неї і промовив жартома:

- Не бійся куди попало не завезу.

- А я й не боюся – відповіла вона.

По дорозі минали лісосмуги і невеличкі сільські будиночки.

Руденко повернувши голову до Пилипенка, запитала:

- Я все хотіла запитати. А де ти заробляєш кошти? Просто в тебе така автівка.

Він посміхнувся:

- Це насправді тато заробляє. Він власник заводу будівельних матеріалів. Я сам по собі звичайнісінький студент. Правда нещодавно став працювати в фірмі батька.

- А ким?

- Менеджером з кіберзахисту.

- Це що таке?

- Ну захист від втрати інформації. Короче кажучи я дивлюся щоб всі дані підприємства були в безпеці.

- А зрозуміло – мовила вона не дуже розуміючи.

Невдовзі вони приїхали. Вийшовши з авто, Тетяна побачила велику синю машину на великих колесах. Вона обернулася до Віктора:

- Це що таке?

- Це всюдиход – пояснив він.

Біля машини на них вже чекав інструктор. Тож коли вони підійшли ближче він промовив:

- Доброго ранку. Всюдохід готовий. Можемо вирушати.

Вони залізли в середину. Віктор звісно допоміг Руденко і вони рушили. Інструктор почав розповідати їм про машину її характеристики. Показавши як треба керувати він запропонував:

- Ну що хто першим спробує керувати.

Пилипенко запропонував Тетяні. Але та відмовилася. Тому він взявся за руля. Вони їхали. Всюдохід, підстрибуючи на всіх каміннях та ямах, які були на маршруті, їхав по таких місцях по яких звичайний автомобіль не проїхав. Здавалося ніяка грязюка не була йому страшна.

- І як можна таке не любити – сміявся інструктор – не розумію тих людей, яким це не до вподоби.

Машина їхала лісистою місцевістю. Тут були як і величезні дуби, так і молоді сосни, посаджені нещодавно. Де не де пробігали білочки, прудко перестрибуючи з гілки на гілку. Вони здавалося вже звикли до гостей які каталися тут туди суди на всюдиходах. Мальовнича природа ніби прикрашала собою дорогу любителям екстриму.

Потім за кермо, опісля вмовлять взялася і дівчина. Тримаючись обома руками за руль, вона їхала. Рівень емоцій в неї зашкалював, враження були неймовірні. Але, водночас, дівчина, роблячи кожен рух, боялася врізатися в щось. Проте посміхалася, щоб присутні не знали про її страх. Віктор же навпаки тільки ввесь час викрикував радісно «Класно» чи «Вав».

Машина під керівництвом Тетяни їхала плавно. Руденко спеціально збавила швидкість. Та в один момент всюдохід наїхавши на чималий камінь, який водій своєчасно не побачила, мало не перевернулася на бік. Дівчина так перелякалася, що затулила очі руками випустивши кермо. Добре, що досвідчений інструктор, який був поряд. вчасно допоміг вирулювати. Віктор був настільки захоплений поїздкою, що навіть і не помітив її переляку.

Після того випадку Руденко відмовилася керувати далі. Тож назад їх віз інструктор самостійно.

Приїхавши назад на стоянку, Віктор мовив:

- Дякую. Поїздка мені дуже сподобалася.

Інструктор відповів:

- Ну тоді чекатиму вас на наступний раз.

Повертаючись назад в місто, Тетяна мовила до Віктора:

- Більше ніколи в житті не буду так кататися на всюдоходах.

- А мені сподобалося.

- Та ми чуть не загинули.

- Ну подумаєш трішки нахилилися. Наступного разу ти обов’язково не будеш боятися  – мовив він, але побачивши погляд дівчини, яким вона глянула на нього, сказав – добре більше не будемо.

- От і добре – мовила вона – краще не роби таких екстремальних побачень.

- Гаразд – погодився Віктор з нею.

Сподобалося то ставте Подобається. Дякую зараніш.