Розділ сорок третій

Тетяна Руденко їхала на своєму скутері за черговою адресою. На вулиці ставало тепліше і сніг почав розтавати, роблячи все навкруги мокрим. Єдиним плюсом було те, що асфальт тепер став повністю чистим і їхати по ньому стало значно легше.

Та раптом скутер кур’єрки зламався і вона зупинилася на узбіччі. Тетяна оглянула його. Як виявилося поломка була дуже складна. Тому їй нічого не залишалося як відвести його на СТО.

Майстер подивившись на проблему і сказав:

- До завтра відремонтуємо.

Руденко з сумом подумала: «Блін. Тепер сьогодні доведеться їздити за адресами доставки на маршрутках». Та зарадити ситуації було нічим. Тому Тетяна, залишивши скутер в майстерні, поправила свій рюкзак на плечах і пішла доставляти чергове замовлення.

Решту робочого дня вона ходила від адреси до адреси і розносила піци. Ввечері, коли залишалося виконати останні два замовлення, неочікувано розпочалася хуртовина. Сніг мів так сильно, неначе нагадував, що зима ще не закінчилася. Тетяна йшла проти відру до автобусної зупинки, прикриваючи долонею рот від сніжинок. З рюкзаком за плечима в таку погоду було достатньо непросто це робити. Але дівчина, крок за кроком, долала відстань. Раптово, звідкілясь пролунав сигнал автомобіля. Руденко, почувши звук сигналу авто, обернулася.

Пилипенко Віктор повертався роботи. Від нещодавнього часу він працював в батьковій фірмі менеджером відділу кіберзахисту. Робота йому подобалася, адже він непогано розбирався в цій тематиці. В нього навіть виникла ідея, щодо здобуття другої вищої освіти за цим напрямком. Автомобіль впевнено повернув ліворуч. Тут його водій побачив знайому дівчину і пригальмувавши посигналив.

- Привіт. Сідай підвезу – мовив він їй.

Руденко можливо і проігнорувала б його пропозицію, але негода примусила її прийняти інше рішення. Тому вона сіла до Range Rover. Після чого він рушив знову.

- Куди тебе підвезти? – запитав Віктор.

Тетяна назвала адресу.

- Як в тебе справи? – продовжував він бесіду.

- Нормально. А в тебе – запитала радше з ввічливості Тетяна.

- Також нормально.

- Як там твоя дівчина? – запитала вона і пожалкувала, що це зробила. Тому одразу додала – мабуть я не те питаю. Можеш не відповідати.

Але насправді її давно хвилювало це питання, адже вона розуміла, що це по суті з нею він зрадив своїй дівчині тоді в готелі.

- Ми порвали – відповідь була короткою.

- Це через нашу ніч?

- Так. Давай більше не будемо говорити про це.

Далі вони їхали мовчки. Незабаром вони під’їхали до потрібної адреси. Виходячи з авто, Тетяна запитала:

- А ти не можеш підвезти мене ще за однією адресою. Тут не далеко.

Якби не хуртовина, Руденко б не зробила цю пропозицію. Але так вона могла швидше закінчити роботу на сьогодні. До того ж в теплому зручному авто пересуватися значно комфортніше, ніж в автобусі. Як то кажуть: «Наглість – друге щастя».

- Не проблема – відповів Віктор.

Невдовзі вона вийшла і вони поїхали до іншої адреси. По дорозі, Віктор запитав:

- А як в тебе справи з твоїм боксером?

Це питання нагадало Тетяні про той випадок біля, який стався біля спортзали. Згадка про ту подію змусила її відчути вину перед Віктором за той вчинок.

- Ми вже не разом – відповіла вона.

Коли вони відвезли останню піцу, Пилипенко підвіз її до будинку. Перед тим як попрощатися він запропонував:

- Слухай. А давай може давай кудись сходимо? Ну якщо ти також вільна.

Руденко задумалася: «А в принципі це непогана думка». Тому промовила:

- Давай я не проти.

- Ну тоді домовилися. Номер я твій пам’ятаю. То чекай на дзвінок.

- Чекатиму – посміхнулася вона.

Виходячи з машини, Тетяна промовила:

- До зустрічі.

- До зустрічі – мовив Віктор і натиснувши на газ залишив її саму.

Щановні читачі та читачки. Якщо подобається роман то ставте на ваші лайки. Дякую зараніш.