Розділ сорок другий

- Хочеш пояснень. Будуть тобі – мовила Анджела сидячому в неї на кухні Віктору – проте б краще ти пояснив, що в тій дівці краще за мене.

- Якій дівці – не второпав він.

- Тої в якої ти вчора в готелі ніч провів.

Пилипенко зрозумів про кого вона. Але його цікавило питання звідки вона дізналася. Але запитати таке він не наважувався. Тому просто сидів і мовчав.

- Мовчиш – продовжувала вона – хочеш я розкажу звідки я знаю?

Віктор мовчав. Тільки винувато глянув їй в очі.

Анджела продовжувала:

- Я прокинулася тоді вночі від того, подуло прохолодою. Дивлюся ти на балконі. Думаю чому тебе туди поперло серед ночі. Хотіла крикнути тобі. Як чую ти с кимось розмовляєш. Прислухалась з якоюсь дівкою. Потім бачу ти переліз через балкон. Я тихенько визирнула бачу ти ввійшов з нею в середину. Я і собі вийшла на балкон. Звідти було прекрасно чути все. Коли я почула ваші постогнування то, щоб пересвідчитися самій, перебралася на її балкон. Вирішила переконатися в усьому на власні очі. І переконалася. Бачу ти не заперечуєш. Може тепер ти мені поясни хто вона така. Чого ти так взяв і поперся до неї?

Під час її монологу, в неї накочувалися сльози на очі. Вона ледве стримувалася, щоб не заплакати.

- То була Тетяна. Пам’ятаєш про неї колись тобі розповідав.

Анджела заплакала. Крізь сльози вона сказала:

- Чим вона краща за мене? Відповідай.

Віктор відповів коротко:

- Я напевно її кохаю.

Він і сам не був певен чи то правда. Але не міг пояснити інакше свою прихильність до неї. А заразом і свою поведінку тієї ночі. Якась незрозуміла пристрасть, ніби магнітом, притягнула до неї.

- То забирайся геть! – прокричала Анджела.

Пилипенко почав йти до виходу.

- Пробач що так вийшло.

Віктор не думав, що його можна вибачити, адже розумів, що вчинив дуже негарно. Але це вже було ніяк не виправити.

- Забери ось оце – мовила вона, кинувши по ньому підвіску, яку він їй подарував. Пилипенко ухилившись, вийшов з квартири. А прикраса покотилася по підлозі, неначе символізуючи закінчення відносин.

- Йди до своєї Тетяни! – кричала дівчина в слід, коли той вийшов.

Залишившись сама Анджела силі на стілець і гірко заплакала. Вона так старалася задля нього, догоджала йому. А він так взяв і розбив її серце, промінявши її на якусь Тетяну. Потім дівчина, переплакавши, подумала: «Нічого знайду собі значно кращого чим цей скотиняка. Будь він живий».

Лежачи в себе вдома на ліжку, Віктор розмірковував про те, що можливо воно і на краще, що вона дізналася. Адже жити в брехні також був не вихід. «Напевно нам не суджено бути разом» - вирішив він.

Чекаю, з нетерпінням, на ваші Подобається.