Розділ тридцять дев’ятий

Анджела носила тарілки до столу, перевіряла чи працює ноутбук з якого планувала включати музику, вішала кульки, які надумали відпасти. Приготування до дня народження йшли повним ходом.

Незабаром прийшов Віктор. Він одразу помітив підвіску в неї на шиї.

- Я ж казав що вона пасуватиме тобі.

Промовивши це Пилипенко обняв її та поцілував. Після чого він простяг їй відкритку.

- Це тобі. Ти ж сама просила нічого не дарувати тобі – мовив він. Але в його в голосі вчувалося лукавство.

- Точно нічого – Анджела оглянула його ніби бажаючи пересвідчитися, що в нього нічого більше нема. Пересвідчившись, вона промовила:

- Правильно і зробив. Досить з мене і підвіски. Ой яка гарна відкритка. Дякую тобі.

Дівчина просто не здогадувалася про подарунок, який приготував Віктор. Він збирався сказати про нього тоді, коли всі гості розійдуться після святкування.

В залі де збиралися гості сиділо декілька подруг Анджели. Вони про щось балакали. Віктор сів неподалік. Відкривши айфон, він почав гортати фейсбук.

Невдовзі дівчата припинили свою розмову і стали задавати Вікторові запитання на кшталт «А як ви познайомилися з Анджелою?» «А ви були вже там» чи подібні до цього. Віктор відповідав на них або коротким «угу», або просто двома трьома словами. Тож коли Анджела прийшла з кухні, одна з подруг промовили жартома:

- Твій кавалер не бажає багато розповідати про вас. Він явно щось приховує.

- Ні то я йому заборонила вам розповідати – мовила іменинниця, сміючись.

- А то він в тебе підкаблучник. Тоді все зрозуміло.

- А що не так – мовила Анджела, відповідаючи на жарт.

- Ой хто б казав – озвалася котрась з дівчат. І між ними почалися розмови про їхніх кавалерів. Віктор будучи задоволеним тим, що його залишили в спокої, поринув назад в мережу.

Залишившись вдвох з Анджелою, після закінчення свята, Віктор підійшов до неї і обняв:

- Ну що іменинниця задоволена святкування?

- Так. А гість?

- Мені все сподобалося.

- Ну тоді це добре.

Він витримавши паузу, промовив:

- В мене для тебе є ще один сюрприз.

- Я так і думала. Що ти додумався купити?

- Я нічого не купував. Цей подарунок дещо інший.

Вона поглянула на нього стомленими очима:

- Коханий я сьогодні втомилася.

- Я не про те. Насправді я вирішив запропонувати поїхати тобі зі мною до Львову на вихідні – мовив Віктор. І доки Анджела не встигла нічого сказати проти, сказав:

- Я вже забронював нам там готель. Вирушаємо завтра зранку автобусом. Квитки вже куплені.

Дівчина дивилася на нього розгублено.

- Ну ти і даєш. – тільки і мовила вона – Ну якщо вже навіть і квитки купив, то що з тобою сперечатися.

- Тоді давай допоможу прибирати. Бо потрібно лягти раніше спати. О 6 маємо бути вже на вокзалі.

З цими словами Віктор заходився їй допомагати.

Коли вони вже лежали в ліжку, то вона повернулася до нього і промовила:

- Це напевно один з найкращих днів народжень.

- Спи вже – мовив він сонним голосом.

Анджела повернулася і стала уявляти, як цікаво проведе ці вихідні. Найбільше вона хотіла скуштувати львівської кави. Тож обнявши свого кавалера, дівчина міцно заснула.

Мої любі читачи та читачки дякую вам, що читаєте цю книжку. Ви найкращі!

Чекаю на те, що ви натисните синю кнопочку Подобається. І вам не важко. І мені приємно.