Розділ тридцять восьмий

Тетяна Руденко йшла коридором університету, як випадково натрапила на викладача одного з її предметів. Та одразу запитала її:

- Руденко. А чому я тебе не бачила давно на своїх лекціях?

- Та ніяк не могла прийти. На роботі була зайнята – Тетяна сказала перше, що їй прийшло в голову. Хоча на справді вона збрехала. Просто в неї останнім часом не було бажання ходити на предмет який їх не подобався.

- А як ти будеш складати залік?

- Я все підготую – пообіцяла студентка.

- Слухай я розумію. Мій предмет не легкий. Давай вчинимо наступний чином. Тут скоро в Львові відбудеться конференція для студентів. Ми з тобою напишемо туди тезу. І я тобі поставлю четрівку автоматом.

Пропозиція повністю влаштовувала Руденко. Вона тільки запитала:

- А коли вона відбудеться?

- 10 лютого. Підійдеш сьогодні опісля четвертої пари і ми поговоримо.

- Добре – погодилася студентка.

Декілька вечорів підряд Тетяна старанно писала тезу. В неї навіть не залишалося часу, щоб почитати книжки. Відправивши викладачу гарний текст, як вона гадала, Руденко полегшено зітхнула, вирішивши, що все готово. Але через два дні отримавши назад свою тезу з великою кількістю зауважень, Тетяна зрозуміла, що потрібно чимало повиправляти. Та надіславши новий варіант, вона отримала нові зауваження.

Минув тиждень. Відправляючи вже в чергове відкориговану тезу, Руденко думала, що можливо краще було готуватися до заліку, як і всі. Та отримавши електронного листа від викладача в якому та писала, що тезу можна відправляти організаторам конференції, дівчина зраділа.

Отримавши підтвердження від організаторів про прийняття тези і успішну оплату, Тетяна ввійшла на сайт та купила квиток на автобус до Львова. Після чого вона заборонувала номер в готелі.

Мої любі читачи та читачки дякую вам, що читаєте цю книжку. Ви найкращі!

Чекаю на те, що ви натисните синю кнопочку Подобається. І вам не важко. І мені приємно.