Розділ тридцять сьомий

 Анджела гуляла містом з Віктором. Раптом він запитав в неї:

- А нагадай коли в тебе день народження?

Вона відповіла:

- А ти що забув?

- Пам’ятаю тільки, що скоро.

- Через три неділі. 8 лютого, – мовила вона усміхнувшись, – будеш тепер знати.

- Запишу якщо що в блокнотик – усміхнувся він і собі.

- О що тобі подарувати? – продовжував хлопець далі.

- Що хочеш. Мені всеодно, – відповіла Анджела.

- Ні ти зізнавайся, – допитувався Віктор.

- Мені головне, – дівчина задумалася, формулюючи думку, - о подаруй мені твою любов.

- Добре я щось придумаю.

Вони продовжували рух, минаючи будинки, банки, кав’ярні. Проходячи повз ювелірний магазин, Анджела глянула на банер, який висів у їхньому вікні. На ньому був зображена золота підвіска. Віктор помітив її погляд і зрозумів, що прикраса їй сподобалася. Тому він зупинився і промовив:

- О я тепер знаю, що тобі подарую.

- Ні, ні, ні, – заперечила Анджела, - не потрібно купувати таку дорогу річ.

- Ходімо подивимося – мовив він. І поки вона невистигла перечити йому, вхопив під руку і повів в середину. Дівчині нічого не залишалося, як підкоритися його волі.

В магазині Віктор одразу підійшов до продавчині і запитав:

- Можна подивитися ту підвіску, яка зображена на вітрині.

- Так звісно – мовила та і показала прикрасу.

Він промовив до Анджели:

- Поміряєш?

- Я так подивлюся, – сказала вона і підійшла ближче.

Підвіска була напрочуд прекрасна. Золоте «серце» з фіанітом на ланцюжку сподобалися дівчині.

- Дівчино приміряйте, – мовила продавчиня, - гадаю вона вам пасуватиме.

- Міряй, міряй, – сказав Віктор, - за це гроші не беруть.

Анджела піддалася натиску обох і поміряла. Прикраса напрочуд їй пасувала.

- Подобається? – запитав Пилипенко.

- Ну так – мовила дівчина дивлячись на себе в дзеркало. Підвіска їй подобалася, але в неї не було грошей, щоб її придбати. А просити у Віктора вона не збиралася.

- Підвіска вам пасує – мовила продавчиня.

- Ну що ж тоді беремо – сказав Віктор.

- Ні. В мене немає грошей.

- Я оплачу.

- Ні Вікторе не потрібно.

Але він не слухав її і дістав з кишені гаманець. Коли вони вийшли звідти на вулицю, Анджела подивилася :

- Дякую тобі. Ти тепер щоб нічого не придумав дарувати на день народження.

- Добре – погодився Віктор. Хоча насправді він замислив інше.

Мої любі читачи та читачки дякую вам, що читаєте цю книжку. Ви найкращі!

Чекаю на те, що ви натисните синю кнопочку Подобається. І вам не важко. І мені приємно.