Розділ тридцять шостий

Андрій сидів напроти Тетяни в затишній кав’ярні. Кава в їхніх чашках потроху вичахала. Він все розмірковував, як їй дещо сказати. Йому було важко це говорити, але мусив, адже так потрібно. Тому зібравшись з думками промовив:

- Таня я маю сказати дещо важливе – його голос нервував – я зустрів іншу і тому ми наші стосунки припиняємо. Мовивши це, він полегшано видихнув, – головне розпочав.

Ця звістка для її була неочікуваною. Вона його розуміла. Хоча в душі її пригнічувало те, що він обрав іншу. «В принципі він має право вибору. Я ж йому ніхто» - розмірковувала Руденко.

- А коли ти зустрів її? – запитала вона.

- Пару днів назад. Допоміг на зупинці занести сумку до тролейбусу. Виявилося вона також займається боксом. Потім ми вчора сходили на побачення. І я зрозумів, що мені з нею цікавіше. Тому я і вирішив, що нам з тобою треба порвати.

Слова які він сказав, звучали для Тетяни болісно. «Цікавіше за мене» - промайнуло в її голові. Проте вона визнавала, що це добре, що він вирішив розійтися з нею і не продовжив зустрічатися з обома. Тут їй одразу пригадався Віктор. Тепер їй був зрозумілий його біль, коли він дізнався про неї з Андрієм. Здавалося доля покапала її, повернувши зроблену шкоду бумерангом. Роздуми Тетяни перебив Андрій.

- Ну тоді дякую, що ти мене зрозуміла. Гадаю я маю піти. Тобі потрібно, напевно, побити самою.

Вона тільки кивнула головою. Відходячи від столу, він обернувся і промовив:

- Хотів ще сказати. Ти не переживай знайдеш іншого.

- Іди вже – мовила Тетяна.

- Ну ти якщо що телефонуй. Я думаю ми залишимося друзями.

По цих словах він розвернувся і пішов на вулицю, залишивши її саму. Руденко розуміла, що їй хочеться побути однією і поплакати. Тому швиденько зібравшись і сама пішла звідти.

Сидячи вдома і поплакуючи Тетяна розмірковувала про те, що сталося. Вона пригадувала всі моменти побачень з Андрієм. Як вони ходили по кафешках. Як вони були на виставці картин. Пригадавши про виставку, Руденко поглянула на картину, яку він подарував. І їй здалося, ніби песик, що був зображений талановитою художницею на полотні, також засумував разом з нею. Вона підійшла і погладила бідолаху. Тетяна згадала як вона разом з Андрієм раділа його перемозі на рингу. І тут з пам’яті виринув спогад, як до спортзалу де проходили змагання під’їхав Range Rover. І звісно пригадався Віктор. Вона подумала: «Можливо потрібно було з ним зустрічатися»?

«А він був романтичний» - міркувала далі Тетяна, згадуючи те, як він вигадав ту витівку зі скринею. «І перше побачення було на вечорі поезії» - пригадувала вона. «Хоча спершу він хотів зачарувати мене дорогими подарунками» - дівчина дістала золоті сережки з діамантом, які ще не разу не одягала. «А вони гарні» - мовила вона, дивлячись на них. Приміривши їх, Тетяна поглянула в дзеркало. Вони їй пасували. «Може йому зателефонувати» - думала вона  - Ні я не можу. Ой як же я заплуталася».

Руденко могла страждати від споминів скільки завгодно, але шлунок почав посилати до мозку сигнали про бажання задовольнити базову потребу.

- Нічого жалкувати. Потрібно рухатися далі – сказала Тетяна сама собі – піду я краще щось поїм. І з цими словами вона пішла до кухні.

Мої любі читачи та читачки дякую вам, що читаєте цю книжку. Ви найкращі!

Чекаю на те, що ви натисните синю кнопочку Подобається. І вам не важко. І мені приємно.