Розділ тридцять четвертий

Віка бігала по кафе, роблячи останні приготування. Поступово сходилися гості. Серед них були і Андрій з Тетяною. Обнявши іменинницю,  та промовляла:

- Ой Вікуся. Ми тебе вітаємо і зичимо щастя, здоров’я, успіху.

- Дякую моя дорогенька – казала у відповідь Вікуся.

Сидячи за столом, Андрій помітив, що біля іменинниці крутився не той хлопець який під’їждив тоді до спортзалу на Range Rover. Він пригадав, що Тетяна після розмови з тим незнайомцем, казала, що то хлопець Віки і вона йому допомагає з якимось сюрпризом. Але ніякого сюрпризу не було. «Не могла вона мені збрехати? Я напевно, щось переплутав» - вирішив він.

Святкування було в самому розгарі. Тетяна зі двома знайомими обговорювала нову роботу однієї з них. Андрій тим часом дивився, щось в інтернеті. Він практично не вслуховувався в їх розмову. Та раптом одна фраза примусила його почати слухати.

- А де твій хлопець?  – запитала одна зі знайомих.

- Чому він не прийшов з тобою? Його здається Віктор звали – сказала інша подруга.

Тетяна перелякано закліпала очима, розуміючи про кого говорять дівчата.

- Та ви помилилися. Він ось. І його звати Андрій – мовила вона до них.

«Був же не той» - хотіла заперечити одна з подруг, але інша штовхнула її ногою і промовила виразно дивлячись і промовляючи:

- Ти переплутала. То в Олени Віктор.

- А точно – мовила та. До неї також дійшло.

Але Андрій зрозумів інтонацію з якою говорили дівчата. В нього з’явився здогад, що тоді під спортзалом був той Віктор про якого згадувалося. Потрібно було в усьому розібратися. Тому він нахилився до Тетяни та запропонував вийти, щоб поговорити.

- Що то за Віктор? – запитав Андрій надворі.

Руденко дивилася на нього принишклим поглядом. Їй було соромно.

- Я раніше з ним зустрічалася?

- То він приїжджав тоді до спортзалу?

- Так.

- І навіщо ти мені збрехала.

- Я не знала як пояснити.

Андрій стояв задумано. Її відповідь його приголомшила.

- Пробач – мовила дівчина і поглянула прямісінько йому в очі. Її щирий погляд викликав в нього бажання пробачити.

- Слухай давай далі без таємниць – він нарешті зібрався з думками.

- Добре я тобі обіцяю, що більше не буду брехати. Ти мене пробачаєш?

- Добре пробачаю.

- Дякую тобі – мовила Тетяна. І вони обнялися.

- Давай зайдемо в середину, а то тут холодно – мовив Андрій.

Що вони і зробили.

Мої любі читачи та читачки дякую вам, що читаєте цю книжку. Ви найкращі!

Чекаю на те, що ви натисните синю кнопочку Подобається. І вам не важко. І мені приємно.