Андрій з Тетяною ходили по ТРЦ. Вони шукали подарунок для Віки, день народження якої мав бути завтра.
- Щоб їй таке подарувати? – розмірковувала вона.
- Ми вже здається всі магазинчики обійшли – сказав, стомлено, Андрій.
- Ні ще тільки половину.
- Можливо краще гроші їх подаруй. Нехай купить сама, що захоче.
Але намір Тетяни знайти цікаву річ був непереборний і тому Андрій змушений йти за нею далі. Вони зайшли до крамниці з жіночим одягом. Підійшовши до одного з стелажів, Руденко почала прикладати до себе джинси, які висіли там.
- В неї що такий самий розмір? – запитав Андрій.
- Ні. Це я собі придивляюся – відповіла Тетяна.
- Ми ж здається за подарунком для твоєї сусідки прийшли?
- Угу.
Конкретнішої відповіді він зрозумів, що не почує. Тому звів благально очі вгору. Але там, напевно, тільки співчутливо похитали головою, бо дівчина пішла в примірочну прихопивши з собою четверо джинсів.
Невдовзі намірявшись вдосталь, Тетяна пішла до каси, щоб оплатити легінси, які вона обрала. Андрій йшов слідом геть виснажений після кільканадцяти її примірок. І тому коли вона запропонувала зайти до бутіку з чоловічим одягом, щоб йому щось обрати, він заперечно замахав руками та закивав головою.
- Тепер потрібно подарунок обрати? – мовила Тетяна.
- А я думав, що ми тільки це і робимо.
- Я ж мала в чомусь йти – сказала вона, зрозумівши на що натякає Андрій.
Дійшовши до крамниці з миючими засобами, Тетяна завернула туди.
- Ми ж тут були – мовив він, впізнавши бренд магазину.
- Ну то і що.
- Ти ж казала, що тут нічого путнього нема.
- Я подумала, що можна купити той шампунь, який ми дивилися.
Коли вони йшли до каси оплачувати за товар. То Андрій приговорював:
- Я ж тобі зразу казав давай купувати його.
- Доречи, а що ти будеш дарувати.
- І справді – задумався хлопець. Він геть забув про це.
- Подарую їх кондиціонер – рішення виникло само собою – Якраз буде пара до шампуню. Ти стій в черзі. А я повернуся.
Він швиденько пішов сам, щоб бува вона сама не почала довго вибирати. Повернувшись назад, Андрій простягнув їй пляшечку.
- Що ти обрав. Не то. Це ж для кучерявого волосся. А в неї пряме – миттю сказала Тетяна, попередньо прочитавши етикетку.
- А я там звідки знаю, яке в неї волосся – мовив він, залишаючись в черзі.
Вийшовши на вулицю, Андрій щасливо зітхнув. Він був радий, що вони нарешті обрали подарунок для Віки і тепер можна повертатися додому. Тож тримаючи в одній руці пакунки, а іншою – Тетяну, йшов поряд з нею до зупинки.
Мої любі читачи та читачки дякую вам, що читаєте цю книжку. Ви найкращі!
Чекаю на те, що ви натисните синю кнопочку Подобається. І вам не важко. І мені приємно.
#3731 в Любовні романи
#1793 в Сучасний любовний роман
#441 в Молодіжна проза
Відредаговано: 11.01.2021