Розділ тридцять третій

Андрій з Тетяною ходили по ТРЦ. Вони шукали подарунок для Віки, день народження якої мав бути завтра.

- Щоб їй таке подарувати? – розмірковувала вона.

- Ми вже здається всі магазинчики обійшли – сказав, стомлено, Андрій.

- Ні ще тільки половину.

- Можливо краще гроші їх подаруй. Нехай купить сама, що захоче.

Але намір Тетяни знайти цікаву річ був непереборний і тому Андрій змушений йти за нею далі. Вони зайшли до крамниці з жіночим одягом. Підійшовши до одного з стелажів, Руденко почала прикладати до себе джинси, які висіли там.

- В неї що такий самий розмір? – запитав Андрій.

- Ні. Це я собі придивляюся – відповіла Тетяна.

- Ми ж здається за подарунком для твоєї сусідки прийшли?

- Угу.

Конкретнішої відповіді він зрозумів, що не почує. Тому звів благально очі вгору. Але там, напевно, тільки співчутливо похитали головою, бо дівчина пішла в примірочну прихопивши з собою четверо джинсів.

Невдовзі намірявшись вдосталь, Тетяна пішла до каси, щоб оплатити легінси, які вона обрала. Андрій йшов слідом геть виснажений після кільканадцяти її примірок. І тому коли вона запропонувала зайти до бутіку з чоловічим одягом, щоб йому щось обрати, він заперечно замахав руками та закивав головою.

- Тепер потрібно подарунок обрати? – мовила Тетяна.

- А я думав, що ми тільки це і робимо.

- Я ж мала в чомусь йти – сказала вона, зрозумівши на що натякає Андрій.

Дійшовши до крамниці з миючими засобами, Тетяна завернула туди.

- Ми ж тут були – мовив він, впізнавши бренд магазину.

- Ну то і що.

- Ти ж казала, що тут нічого путнього нема.

- Я подумала, що можна купити той шампунь, який ми дивилися.

Коли вони йшли до каси оплачувати за товар. То Андрій приговорював:

- Я ж тобі зразу казав давай купувати його.

- Доречи, а що ти будеш дарувати.

- І справді – задумався хлопець. Він геть забув про це.

- Подарую їх кондиціонер – рішення виникло само собою – Якраз буде пара до шампуню. Ти стій в черзі. А я повернуся.

Він швиденько пішов сам, щоб бува вона сама не почала довго вибирати. Повернувшись назад, Андрій простягнув їй пляшечку.

- Що ти обрав. Не то. Це ж для кучерявого волосся. А в неї пряме – миттю сказала Тетяна, попередньо прочитавши етикетку.

- А я там звідки знаю, яке в неї волосся – мовив він, залишаючись в черзі.

Вийшовши на вулицю, Андрій щасливо зітхнув. Він був радий, що вони нарешті обрали подарунок для Віки і тепер можна повертатися додому. Тож тримаючи в одній руці пакунки, а іншою – Тетяну, йшов поряд з нею до зупинки.

Мої любі читачи та читачки дякую вам, що читаєте цю книжку. Ви найкращі!

Чекаю на те, що ви натисните синю кнопочку Подобається. І вам не важко. І мені приємно.