Розділ тридцять перший.

Андрій та Тетяна їхали кудись тролейбусом. Він розповідав їй про новини боксу. Вона робила вигляд, що слухає, хоча подумки була десь далеко. Тролейбус зупинився біля виставкової зали. Виходячи, Тетяна мало не поковзнулася на сходинці. Але на щастя Андрій її своєчасно її підхопив.

- Ти обережніше – мовив він до неї.

Вони крокували в напрямку виставкової зали тримаючись за руки.

- Гарна сьогодні погода – підмітив Андрій.

- Так чудова – погодилася вона з ним.

- Цікаво подивитися на виставку картин – мовив він

- І мені. Головне що вхід безкоштовний – сказала Тетяна.

Галерея була невелика, але простора та добре освітлена. Відвідувачів було не багато. Тетяна з Андрієм ходили коридором і роздивлялися картини місцевої художниці. Це були переважно пейзажі та натюрморти. Художниця залюбки розповідала про кожну з них.

Руденко сподобалася одна з картин.

- Гарна – мовила вона дивлячись на неї.

- Так – погодився з нею Андрій.

Якраз саме до них підійшла художник і промовила:

- Ця робота мені також подоється. Погляньте як гарно компонують один з одним кущ троянд та песик, який ліг відпочивати під ними.

- Я б таку повісила б вдома – мрійливо сказала Тетяна.

- Ну так - погодився з нею Андрій.

- Так купіть своїй дівчині – сказала художниця, надіючись продати картину – І я вам уступлю в ціні. Віддам всього за 700 гривень.

Андрій звісно хотів порадувати Тетяну, але ціна його шокувала. В нього не було з собою стільки коштів. Дівчина це зрозуміла з його погляду і тому мовила:

- Ми подумаємо.

- Давайте за 600 – художниця хотіла таки продати полотно.

- Ні. Ні – заперечила Тетяна і пішла далі, давши зрозуміти, що тема закрита.

Минув якийсь час і надивившись вдосталь, двоє вийшли з виставкового залу.

- Ну як тобі виставка? – запитав на вулиці Андрій подругу.

- Та так нормально – погодилася Тетяна.

Коли вони стояли на зупинці Руденко помітила, що її хлопець про щось задумався. Тому запитала:

- Ти про що міркуєш?

Він не почув її запитання. Дівчина перепитала:

- Я питаю чого задумався?

На цей раз він її почув, бо відповів:

- Та просто так.

Тут якраз під’їхав тролейбус, перервавши їхню розмову.

Наступного дня Руденко розбудив дзвінок в двері. Відкривши їх, вона була здивована. Перед нею стояв Андрій, тримаючи в руках ту саму картину. Він посміхався.

- Я думаю вона буде завжди радувати твоє око.

- Ну ти і даєш. Ти що спеціально з раночку поїхав її купувати.

- Ні я ще вчора ввечері повернувся за нею – сказав він, входячи до квартири – вирішив, що заберуть.

- Ти чудо – мовила Тетяна і обняла його. Несподіваний подарунок її порадував.