Розділ двадцять другий

Тетяна гріла чай. Віктор таки здивував її. Тому сидів на кухні і чекав початку чаювання. Гріх було б після таких старань виганяти людину. Коли вона заварила чай з пакетиків то сіла також за стіл.

- Ти гарна господиня – почула Тетяна в свою адресу.  

- А – махнула вона рукою – така як і всі. Нічим не особлива.

Вони пили чай, їли піцу та про щось розмовляли. Віктор переважно мовчав і слухав Тетяну. Він пильно дивився на неї. Її білий гольф та спортивні штани пасували їй не гірше, ніж вечірня сукня в якій вона була на весіллі.

Віктор випадково торкнувся її руки. І цей один дотик змусив її відволіктися. Їй захотілося розслабитися, розповісти все, що наболіло. Але свідомість змусила повернутися до реальності. І вона продовжила пусту балаканину.

Йому також сподобалося торкнутися її ніжної шкіри. Було таке відчуття ніби між їхніми руками пройшов струм. Серце тріски схвильовано забилося. Здавалося ніби готовий слухати її вічно. Але визначені правила поведінки змусили Віктора, коли вона припинила говорити, сказати:

- Напевно я піду. Давай може кудись сходимо на днях.

- А так звісно. Можемо і сходити.

- Тоді я перетелефоную.

Коли Віктор пішов, Тетяна глянула на смартфон. Побачивши котра година вона промовила сама до себе:

- О це я на побачення до Андрія маю збиратися.

Сказавши так вона почала переодягатися. А сама міркувала: «А Віктор таки не поганий хлопець. Такий романтичний. І Андрій гарний. Спортсмен.  Що ж робити? Напевно позустрічаюся я поки що з обома. А потім вирішу». Взувши свої зимові чоботи та взявши свою єдину чорну сумочку, Руденко вийшла з квартири.

***

Не забуваєио ставити вподобайку. І вам не важко і мені приємно. І про книжку дізнаються більше.