Тетяна та Сергій мали вже непогані стосунки. Послаблення карантину призвели до того, що студенти стали відвідувати лекції і вони стали бачитися вдвох значно частіше. Руденко працевлаштувалася знову кур’єром в одну кафешку. Життя почало налагоджуватися.
Одного листопадного вечора. Сергій та Тетяна, тримаючись за руки, гуляли парком. В повітрі вже відчувався морозець, який ніби сповіщав про те, що скоро зима. Листя вже поопадало з усіх дерев і тільки ялинки своїми зеленими голками підіймали настрій, нагадуючи, що скоро новорічні свята.
- Яка гарна погода – мовила Тетяна.
- Я згоден з тобою.
Вони зайшли до кав’ярні та зробили замовлення. Тут Сергію хтось зателефонував.
- Привіт – мовив він у динамік – О так вітаю… Всього тобі з нею найкращого… Зараз запитаю – перервавши розмову, він звернувся до Руденко:
- Тут мій знайомий запрошує нас на весілля. Підемо?
- А коли?
- В цю неділю.
- Ну давай – погодилася вона.
- Ми прийдемо – повідомив він співрозмовника.
Коли він завершив розмову, то Тетяна запитала:
- Хто це в тебе одружується.
- Та мій колишній однокласник Колька.
Тетяна ковтнула кави і подумки стала перебирати свій гардероб, міркуючи що б можна вдягти на весілля.
#2767 в Любовні романи
#1347 в Сучасний любовний роман
#310 в Молодіжна проза
Відредаговано: 11.01.2021