Розділ чотирнадцятий

Віктор сидів на лавці в парку. Тут зупинилася дівчина, яка проходила повз нього. Вона промовила до нього:

- Привіт.

- О привіт, Олено – привітався він зі нею.

- Як справи? – запитала вона, присівши поряд.

- Нормально – відповів він.

- Чому тебе не видно на парах?

- Зараз дистанційно – подивився він на неї здивовано.

- Я і питаю. Ти не часто підключаєшся до зум конференцій.

- Та маю деякі справи.

- Слухай. А ти не міг мені допомогти з домашнім завдання? Ти ж розбираєшся в кресленнях.

- Не знаю.

- Ну будь-ласочка – сказала Олена закліпавши очима і надувши губки.

- Добре – погодився після роздумів Віктор.

- О ну так ходімо до мене – сказала вона і піднялася з лавки.

За півгодини вони обоє сиділи в неї на кухні і пили чай з печивом. Дівчина посміхалася і грайливо бавилася з каштановим волоссям. Вони говорили про те і се. Здавалося, що вона запрошувала його зовсім не для того, щоб він допоміг їй. Тому Віктор вирішив запитати:

- Так що ти там казала потрібно допомогти.

- О пішли до мене в кімнату. Там потрібно зробити одне креслення.

Сидячи біля комп’ютера Пилипенко допомагав одногрупніці з завданням. Вона була поряд з ним так близько, що він відчував запах її ніжних парфумів. Її руки, які інколи торкалися його рук, змушували нервові рецептори відчувати приємні дотики. Віктор роблячи завдання пояснював його їй. На щастя воно було одне з найпростіших. Він дивувався чому Олена така старанна студентка не впоралася з ним сама. Але не запитував.

Після того, як Пилипенко зробив домашнє завдання та посміхнулася і сказала:

- Напевно тобі потрібно віддячити.

- Та ні. Я просто так допоміг.

Але дівчина обняла його за шию і почала масажувати пальцями її.

- Бачу тобі треба розслабитися.

Віктора дивувала така поведінка одногрупніці, адже вона завжди була тихенькою. Хоча тепер пригадував, що хтось з групи колись казав, що він подобається їй. Але Пилипенко сприймав це як плітки. Тут в нього стала вкрадатися думка, що вона може спеціально попросила допомоги, давши задачу по легше, сподіваючись сподобатися йому таким чином. Але він не був впевнений, що вона йому потрібна, тому вирішив зупинити дівчину.

- Стривай давай краще сходимо з тобою кудись ввечері – сказавши це він прибрав її руку.

Здавалося такий варіант її повністю влаштовував. Бо вона з радістю закивала головою і сказала:

- О давай. Звісно.

І вони домовилися про зустріч.

І далі буду радий на ваші реакції на цю книгу: вподобайки, коментарі, додавання в бібліотеку, пиширення в соцмережах. Дякую вам зараніш.