Розділ одинадцятий

Віктор час від часу з’являвся в барі в якому працювала Тетяна. Вона вже навіть перестала звертати на нього уваги. Одна з її колег навіть примітила, що він приходить тільки в ті дні, коли є зміна Руденко.

Дівчина під кінець робочого дня сиділа на кухні бару і переписувалася в вайбері. Як її хтось торкнувся за рукав. Вона обернулася. То була її колега.

- Що робиш?

- Та так тут. Неважливо – сказала Руденко ховаючи смартфон до кишені.

- Твій кавалер сьогодні не приходив.

- Він не мій кавалер.

- Ти дивися хлопець багатий і ти йому певно подобаєшся.

- Він мені не цікавий. І в мене є хлопець.

Колега замовчала. Але було видно, що вона хотіла, щось запитати. Тому Тетяна мовила:

- Ти щось хотіла сказати.

- Ну – розпочала була та – якщо він тобі не потрібний. То може познайомиш мене.

- Ну добре.

Її колега зраділа.

- О давай сьогодні після роботи підемо погуляємо.

- Ну давай – погодилася Тетяна.

Віктор стояв біля каси магазину і роздивлявся обраний товар, розмірковував над тим чи правильно він робить. «Всім дівчатам подобається. І ця не виняток» - розмірковувавши так, Пилипенко звернувся до касирки:

- Я беру. Можете загорнути це в коробку.

- Так звісно.

Дві колежанки вийшли з бару. Прямісінько біля входу був припаркований Range Rover, біля якого стояв Віктор. Поправивши своє пальто він посміхнувся дівчатам.

- О схоже твій знайомий – сказала одна з них.

- Так. Це він – погодилася інша.

- Ну то ходімо познайоми мене з ним.  

Не встигли вони підійти ближче, як почули:

- Які гарні леді. Вас підвезти?

Те що Тетяна була не сама, змінювало плани Віктора, але не руйнувало їх.

- Привіт – сказала Тетяна – знайомся. Це Марина моя колега. А це – вона звернулася до Марини – Віктор.

- Приємно познайомитися – одразу випалила колега Тетяни, усміхнувшись янгольською посмішкою та закліпала очима.

- Ну то, що підвезти вас дівчата – запропонував знову Віктор, дивлячись на Тетяну.

- От Марину і підвезеш. Поспілкуєтеся. Вона в нас гарна дівчина. А я мушу йти. В мене справи. – сказала Руденко і не давши часу зреагувати йому на її слова, цьомкнула Марину на прощання, розвернулася та пішла.

Не очікуючи такого повороту подій Віктор розгублено глянув на Марину. Та сказала, махнувши рукою:

- Ой нехай йде. А я не відмовлю такому галантному хлопцю. Ну то що поїдемо?

Але Пилипенко нічого не відповів і побіг слідом за Тетяною, залишивши ту саму.

- Що тобі? – запитала Руденко, коли він підбіг.

- Я хотів з тобою поговорити?

- Про що.

- Давай я тебе підвезу і все поясню.

Тетяна глянула на Віктора і подумала, що може хоч так відчепиться.

Вже через п’ять хвилин автомобіль повернув на вулицю де жила Марина. Коли вона вийшла біля свого будинку, залишивши двох в авто, подумала: «І що він знайшов в цій Тетяні».

Range Rover повільно рухався вулицями міста. Віктор вів розмову:

- Як там твій знайомий?

- А що таке?

- Та просто так запитав.

Коли вони під’їхали до її багатоповерхівки, Віктор сказав:

- Тетяно ти чарівна дівчина. І заслуговуєш на кращого.

- Що! Я сама знаю краще на кого я заслуговую, а на кого ні.

Вона хотіла вийти з авто, але Пилипенко затримав її за руку.

- Зачекай – мовив він їй.

- Відпусти. Я маю йти.

- Добре – сказав Віктор і відпустивши руку, додав – на ось візьми. Це тобі.

І з цими словами він простяг їй коробочку.

- Я не візьму. Доречи припини залишати чайові.

- Добре. Але якщо візьмеш цей подарунок.

- Що там?

- Дрібничка. Сувенір на пам’ять – мовив Віктор лукаво посміхаючись.

- Надіюся більше тебе не побачити - Руденко взяла коробочку і вийшла з авто, залишивши його самого.

«Нічого. Побачиш мій подарунок і зрозумієш що помилилася» - гадав він.

Ввійшовши до квартири, Тетяна з полегшенням зітхнула. Повечерявши, дівчина відкрила коробку, яку дав Віктор. В середині був футляр. Відкривши який, Руденко завмерла від здивування – там були золоті сережки з діамантами.

Чекаю на ваші зірочки. Вони мене надихають. Тим більше ваша вподобайка підніме рейтинг книги і нею зможуть насолодитися нові читачі та читачки.