Розділ десятий

Офіціантка підійшла до столу, щоб прийняти замовлення. На неї глянув клієнт і посміхнувся. Тетяна одразу впізнала його. То був Віктор.

- Що ти тут робиш? – запитала вона його.

- Зайшов поїсти – він іронічно відповів.

Дівчина поглянула на елегантний сірий светр та брендовий годинник на його руці. Його вигляд вказував на те, що він мав багато грошей. «Непросто так, він зайшов в цю забігайлівку. Не думаю, що такі, як він, ходять в такі місця» - подумала Руденко.

- Дівчино. Ви приймете замовлення чи будете і далі розглядати мене? – вивів з роздумів офіціантку клієнт.

- Так. Звісно – відповіла на те вона.

Тетяна записала замовлення і пішла. Віктор залишився сам. Він дійсно вперше був в цьому барі. Зранку Пилипенко їхав по справах і випадково в вікні побачив знайомий силует. Тож вирішив зайти до цього закладу, щоб побачити її.

Коли Тетяна принесла страву, яку замовив Віктор, то він ніби випадкова торкнувся її руки і подякував. Вона різко забрала її, ніби від кип’ятку. Але його дотик був якимось теплим, немов промінчик сонця, який впав на шкіру.

Закінчивши їсти Пилипенко покликав офіціантку і сказав:

- Дякую дуже. Страва була напрочуд смачною.

- Дякуємо – відповіла Тетяна.

- Можна рахунок. Я розплачуся.

Забираючи гроші з столу, які залишив клієнт, Тетяна не одразу помітила, що щось не так. Але перераховуючи перед тим, як покласти їх в касу, Руденко мало не впала від здивування. Віктор залишив аж двісті гривень чайових. «Ого. В нього напевно гроші водяться» - подумала вона і поміркувавши просто поклала їх до кишені. Його жест спантеличив її, здавшись трішки зарозумілим.   

Руденко ввечері прибирала на кухні. Це було частиною її обов’язків. Та раптом до неї ввійшов адміністратор і промовив:

- Там до тебе?

- Хто – запитала Тетяна.

- Вийдеш побачиш.

Вона почала здогадуватися хто це і вже зібралася з думками, щоб відшити його. Але на її подив там стояв незнайомий чоловік з букетом червоних троянд.

- Це вам.

- Мені – перепитала Таня пильніше вдивляючись в незнайомця.

- Вам. Вас же звати Тетяна. Я з служби доставки квітів.

- А зрозуміло. А від кого? – трохи розгубилася дівчина.

- Я не знаю. Моя справа доставити. Розпишиться тут будь ласка.

Коли кур’єр залишив її саму з букетом, вона понюхала квіти. Аромат був неперевершуваний. Придивившись уважніше Тетяна помітила візитку, яка була в квітах. Доставши її вона прочитала напис написаний ручкою: «Гарного вечора. Можливо колись зустрінемося. Віктор». Дівчина поклала візитку до кишені джинсів та видихнула