Розділ восьмий

В залі для боулінгу було не вельми людно. Дві-три компанії катали шарами по доріжці. Віктор з Дмитром стояли біля однієї з доріжок і про щось розмовляли. Дмитро розповідав про проєкт над яким він працював. Його друг слухав з захопленням.

- Ти уявляєш і це все потрібно зробити за два з половиною місяці – говорив Дмитро. Та раптом він зрозумів, що увага Віктора прикута в зовсім інше місце. Він озирнувся – в боулінг заходили якісь двоє – хлопець та дівчина.

- Ти куди дивишся – запитав він друга.

Той відповів не одразу:

- А. Що?

- То хтось з твоїх знайомих?

- Та ні – збрехав Віктор і додав – просто задумався.

Дмитро нахилився ближче і запитав майже пошепки:

- Може колишня?

- Та ні чого ти причепився – мало не гарячкував Пилипенко.

- Добре, добре – погодився той з ним і вони продовжили розмову.

Віктор і сам не розумів, що його стривожило. Чи прихід Тетяни суди в компанії з якимось хлопцем? Чи те, що вона не пішла з ним гуляти? А може те, що вона навіть не звернула на нього ніякої уваги, ніби і не помітила, що він тут?  «Стоп, Вікторе. Зупинися. Ви з нею ледве знайомі. Чому це вона має йти з тобою»? – міркував Пилипенко.

Та насправді Тетяна Руденко впізнала його тільки но зайшла до зали. І сотні різних думок одразу з’явилися в її дівочій голові. «Чому він тут?» «Треба ж такий збіг». «А може він за мною слідкує. Дурниці. Що я в біса думаю». «Треба зробити вигляд ніби я його не впізнала». Вона міцніше стиснула руку Сергія і відвела погляд. Але як тільки він потрапляв до поля її зору, так в душі починалося якесь збурення.

- Страйк – крикнув Сергій і цим самим вивів її з розмірковувань.

- О так ти молодець – похвалила його Таня.

- Тепер твоя черга.

Руденко взяла кулю. Та мало не випала в неї з рук. Сергій одразу пожартував:

- Ти обережно. А то розтрощиш ввесь зал.

Дівчина посміхнулася, але нічого не відповіла. Замахнувшись, вона кинула кулю. Але кидок був невдалим і їй не вдалося зібрати багато очок.

- Ти просто неправильно кидаєш – промовив Сергій – давай я тобі покажу.

І став пояснювати, показуючи як треба. Цього разу в дівчини вийшло значно краще.

- Непогано. Ти молодчина – похвалив її кавалер.

Весь цей діалог слухав Віктор. Тож кидаючи наступну кулю, він буркнув, перекривлюючи супутника Тетяни, тихенько собі під ніс, щоб ніхто не почув:

- Молодчина.

Але його почув Дмитро і відвіявши в сторону запитав:

- Хто ця дівка?

Віктор мовчав.

- Слухай я почув, як ти перекривив її хлопця.

Пилипенко довелося розповісти.

Дмитро мовив:

- Чого ти паришся? Вона тобі подобається?

- Ні.

- А по моєму так. Бо якщо ні то в чому проблема?

- Давай продовжимо грати. Споримо я заб’ю тріплстрайк – Віктор перевів розмову в інше русло.

- Ну-ну.

- На ящик пива.

- Окей. По рукам.

Але у Віктора нічого взагалі не вийшло. Навіть страйку.

- Певно братан ти через дівку втратив спритність. Нічого не засмучуйся я тебе пивом пригощу.

- Та йди ти. Буде тобі пиво.

І хлопці продовжили гру.

Після чергового кидка, Сергій сказавши Тетяні, що зараз повернеться, пішов до туалету. Побачивши, що вона залишилася сама, Віктор зробив кивок своєму другові мов йди кудись. Той його зрозумів і іронічно посміхнувшись сказав:

- Йду, йду.

Залишившись сам Віктор, не роздумуючи, розвернувся і ступив крок в напрямку дівчини. Вона саме взяла кулю, щоб спробувати самій кинути. Та помітила, що він йде до неї й розвернулася до нього. Їхні погляди зустрілися. Чоловік наближався, Тетяна відчула ніби куля в її руках стала важчою. «Чого це я нервую?» - подумала вона, почуваючись збентеженою та маючи бажання піти звідси як подалі. Та не тільки Руденко відчувала всередині себе дивні емоції. Пилипенка, чи не вперше в житті, переповнювали такі незрозумілі раніше почуття, як розгубленості та невпевненість. Водночас зі страхом перед її звабливим, дещо непокірним, поглядом, хотілося пригорнути дівчину, зігріти її своїм теплом.

- Привіт – сказав він Тетяні зніяковілим голосом.

Та промовила у відповідь, збрехавши:

- Привіт. О я тебе раніше не впізнала.

- Гарно виглядаєш – мовив він і примруживши очі так ніби сказав не те, що хотів, додав – тобто хотів запитати як гра?

- Дякую нормально. Оце зі знайомим прийшла.

- А я з другом – показав кудись в сторону Віктор.

- Зрозуміло.