Розділ сьомий.

Третя співбесіда для Тетяни виявилася успішною. Їй вдалося працевлаштуватися офіціанткою до одного бару. Заробітна плата тут, в порівнянні з минулим місцем роботи, була меншою, але задовольняла дівчину. Вийшовши на вулицю після оформлення, Руденко зателефонувала своїй подрузі, щоб поділитися новиною.

- Привіт. Телефоную сказати, що мені таки вдалося працевлаштуватися.

- Я за тебе рада. А куди? Ким?

- Офіціанткою в бар «Козачок».

- А кращого варіанту не було.

- А що таке?

- Та там така публіку завжди тасується.

- Не знаю. Мені нібито все сподобалося. А як там в тебе справи?

Дві подруги продовжили розмову.

Люди ходили по вулицям заклопотані. Подекуди вони носили маски, причому більшість з них висіли на підборіддях. Поступово Тетяна дійшла до гуртожитку. Вона промовила в смартфон:

- Я вже дійшла до гуртожитку. Давай я тобі потім перетелефоную.

- Ок. Домовилися.

І по цих словах Руденко завершила дзвінок.

Ввійшовши до кімнати вона застала двох її сусідок, які щось жваво обговорювати.

- Що тут ви цікаве обговорюєте? – запитала вона їх.

- На ось сама прочитай – сказала Вікторія і простягнула їй якісь папірець.

Тетяна взяла його до рук і почила читати наступний текст:

«Шановні студенти! З метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) серед учасників освітнього процесу, відповідно до наказу ректора для здобувачів вищої освіти денної форми навчання переводиться на дистанційну форму навчання»

- Так з понеділка їдемо додому – сказала Олена.

- Та я тільки працевлаштувалася на нову роботу.

- О куди? – запитали майже разом дівчата.

 - В бар «Козачок».

- Нечула про такий – сказала на те Олена

- Напевно тепер кімната буде в повному твоєму розпорядженні. Можеш радіти – мовила Віка.

Та радіти Руденко не вдалося, адже до кімнати ввійшла вахтер і повідомила, що на період дистанційного навчання всім «бажано» буде виселитися. Тепер дівчині потрібно було швидко знайти житло, адже вона повинна була ходити на роботу.

Ввечері цього дня Тетяна сиділа за ноутбуком і гортала Facebook. За ці дві доби поки вона не заходила з’явилося багато цікавих новин. Одна зі знайомих, наприклад, вийшла заміж і поширила свої фото з весілля. Руденко роздивлялася їх і лайкала. Та від цього заняття її відволік телефонний дзвінок. То був Сергій.

- Привіт. Як справи?

- Нормально. Працевлаштувалася на роботу. А в тебе?

- О вітаю. Та також нормально. Ти чула новину про дистанційне навчання.

- Ага чула.

- Давай зустрінемося. А то тепер не скоро побачимося.

- Давай – погодилася Тетяна.

- Знаєш де боулінг клуб.

- Знаю.

Тільки но вона договорила з Сергієм, як одразу хтось зателефонував їй. Номер був невідомим. Руденко відповіла.

- Привіт. Впізнала – почувся голос Віктора.

- Так – відповіла дівчина. А сама подумала: «Що йому потрібно?»

- Я б хотів зустрітися, якщо ти вільна.

- Навіщо? – запитала дівчина і додала – Ти не хвилюйся я гроші обов’язково віддам.

- Та я не проте. Думав запросити тебе погуляти.

- Ні я сьогодні занята – мовила на Тетяна, зрозумівши куди він хилить.

- Ну тоді може іншого разу?

- Може.

Почувши інтонацію з якою дівчина відповіла, Віктор зрозумів, що наступного разу також не буде. Тому закінчивши розмову, він зателефонував Дмитрові.

- Привіт. Не хочеш піти до бару – запропонував він другові.

- В мене є краща ідея. Давай сходимо в боулінг. Давно думали. – сказав на те друг.

- О гарна ідея. Давай зустрінемося через півгодини – погодився з ним Віктор.

- Добре. Домовилися – погодився з ним Дмитро.

Шановні читачі. Якщо вам подобається ця книжка, то лайніть . Я буду вам вдячний за це. Дякую вам за те, що читаєте цей роман. Надіюся вам він подобається. Тому, окрім лайків очікую на ваші коментарі, як позитивні, так і критикуючи.