Розділ четвертий

Тетяна ввійшла до піцерії. Хоча сьогодні була не її зміна, але їй потрібно було побачити адміністратора, щоб розповісти про втрату грошей. На душі в дівчини було гнітюче відчуття, адже її тепер могли звільнити, або лишити заробітної плати. Другий варіант був куди кращим, бо так вона хоча б не втратить роботу.

Руденко підійшла до Марини Вікторіїної  і привітавшись мовила:

- В мене сталася така ситуація. Я загубила барсетку з грошима клієнтів.

- Що?! – крикнула та.

Марина Вікторівна була адміністратором закладу де працювала Тетяна. Характер вона мала суворий та вимогливий. Тому і не дивно, що її реакція була жорстоко.

 - Так сталося – винувато сказала Тетяна.

- Що значить так сталося. Та за таке тебе звільнено.

- Я вас зрозуміла – погодилася з нею Руденко.

- Але ні так не піде – продовжила адміністратор – ти спершу відпрацюєш кошти, а потім підеш геть.

- Добре.

- Так. Зрозуміло, що кур’єром ти більше працювати не будеш. Не дай Бог втратиш більше. А от прибиральниця в нас звільнилася. Будеш замість неї. Якраз за місяць відпрацюєш. Йди бери швабру і мий підлогу.

Тетяні не залишалося виходу. Вона раділа, що адміністратор хоч дозволила відпрацювати, адже в неї не було такої суми, щоб віддати. Тому взявши відро та швабру пішла до залу мити підлогу.

Миючи підлогу, Тетяна розмірковувала про те, що як невдало згубилася барсетка. Руденко жалкувала, що непогано оплачувана робота втрачена і нову тепер буде складно знайти.  Маневруючи поміж столів, дівчина намагалася нікого не зачепити, але це нажаль їй не вдалося. Вона за когось шваброю.

Тетяна обернулася і мовила:

- Ой вибачте.

Вона глянула на того, кого зачепила і від несподіванки остовпіла. Перед нею був той самий чоловік, який замовляв вчора піцу. 

- Та нічого страшного – сказав він у відповідь.

Руденко помітила, що інтонація його голосу, в порівнянні з вчора змінилася - стала не грубою. Тетяна хотіла продовжити прибирання, але незнайомець запитав:

- Ти запитувала, щось про якусь барсетку.

- Ви її знайшли? – сказала з надією Тетяна.

- Ні не знайшов. Просто хотів вибачатися, що не вислухав.

- Пусте. Якщо в вас все відійдіть я маю працювати.

Руденко збиралася йти далі. Вона не хотіла не з ким розмовляти, тим більше з чим чоловіком. Але він продовжував розмову.

- Ти працюєш на двох роботах – кур’єром та прибиральницею?

Його голос був співчутливим.

Тетяна не відповіла, продовжуючи мити підлогу. "Ну й надокучливий" - подусала вона.

- Хотів тільки запитати - а чому ти вирішила, я міг бачити барсетку. Вона загубилася в моєму під’їзді?

- Так – відповіла Тетяна – коли приносила вам піцу.

- Там було щось цінне?

Тетяна мовчала.

- Гроші?

Відповідь не пролунала, але з виразу обличчя дівчини було зрозуміло, що незнайомець вгадав.

- І багато?

Тут Руденко не витримала сказала голосно:

- Що вам чоловіче потрібно? Яка ваша справа до того!?

На зло, якраз саме мимо проходила адміністратор і почувши, що працівниця кричить на клієнта сказала на неї:

- Ти як розмовляєш з нашими клієнтами. Тобі мало тих проблем, що ти наробила?

- Ой вибачте – мовила Тетяна, розмірковуючи, що тепер покарання може бути гіршим. Та на її щастя незнайомець за неї заступився.

- Пані – звернувся він до адміністратора – все гаразд. Краще порекомендуйте мені, якусь найкращу страву з вашого меню.

Адміністратор бажаючи задовольнити бажання клієнта, почала йому розповідати про їхні фірмові страви, забувши про прибиральницю.

Доїдаючи біфштекс, Віктор розмірковував нал проблемою кур’єрки. Він зрозумів, що та загубила гроші закладу. Йому стало шкода дівчину і Пилипенко вирішив їй допомогти. Тому діставши гаманця пішов до службового приміщення. Незабаром, хвилин через п’ять, він покинув піцерію.

Ввечері закінчивши роботу, Тетяна Руденко зайшла до адміністратора. Марина Вікторівна повідомила їй:

- Завтра можеш не виходити на роботу. Ти звільнена.

- А як же борг?

- За тебе заплатили.

Такого повороту подій дівчина не очікувала, тому запитала:

- Хто?

- Той клієнт на якого ти вранці кричала. Добродій напевно.

Руденко зрозуміла про кого йшла мова. Попрощавшись вона вийшла з кабінету адміністратора і пішла до виходу, розмірковуючи про те, що сталося. Вона вирішила сходити до того незнайомця, щоб сказати про те, що поверне борг. На щастя адресу Тетяна знала.