Сьогодні буде дощ

“... Ситуація вийшла з-під конторлю, проте її смерть не повинна бути марною... Я виграю необхідний час для підготовки до оборони та евакуації. Адже якщо вони пройдуть за наші спини до цивільних, то краще смерть...”- командир спецзагону Райдер О'Коннол.

       - Якого біса, Франсуа? - повільно каже Брін.

       Хлоя охає, а Джон знову повертається до француза, що направив на них пістолет. Брін відразу ж прицілилася в легіонера, але її дуло тремтіло, сіпалося з боку в бік. Хенк з Хлоєю збентежено стояли на сходах, не розуміючи, що відбувається.

       До Франсуа приєднаються спантеличена Ідда, знімаючи з руки рукавичку і погрозливо напружує свою кисть.

       - Що ти робиш? - шепоче йому чужинка, але легіонер мовчить.

       Франсуа стоїть у повній тиші кілька секунд, а потім повторює вимогу:

       - Ми візьмемо лише необхідні дані досліджень, не більше.

       - Чому? - несподівано питає Хенк.

       На легіонера ніби накочує безумство, його очі стають порожніми, а голос прозорий як смерть. Брін у легкій тривозі відходить назад.

       - Я це зрозумів, коли опинився там. Під замком. Один, - згадує француз.

       - Так все-таки газ тебе накрив, - дорікаючи стверджує вчений.

       Сонце ще яскраво било у вікно, покриваючи світлом увесь зал, опускаючи тінь на тих, хто стояв біля підніжжя сходів. Прилади тихо пікали на другому ярусі холу, а шум дерев зовні від сильного вітру не вщухав.

       - Так ... так ... - ніби намагається забути той момент легіонер,- цим не можна нікому володіти.

       - Але їм уже володіють наші вороги! - наводить командир автомат на француза.

       - Тоді відберемо і знищимо, - на мить Франсуа замовкає, в цей момент здавалось, що його погляд ріже повітря своєю незворушністю.

       - Це все той чортів газ туманить тобі голову, Франсуа, - піднімається Хенк на ту саму сходинку, де стояли Брін і Джон.

       Легіонер розуміє, що навіть загрозами вони не схаменуться. Він опускає зброю і неквапливо піднімається до вчених.

       - Стій на місці, - наказує Джон, але француз не зупинявся. Чим ближче він підходив, тим дужче тряслися руки у Брін і командира, їхні пальці намагалися натиснути на спусковий гачок, але ніби щось заважало їм дотиснути його до кінця. Лише думка про постріл у свого викликали блювотні позиви в них, розум мутнів від тиску на очі, а ноги підкошувалися, наче паростки від буйного вітру. А Франсуа все наближався з відчуженим обличчям і без краплі емпатії миттєво вириває з рук обох солдатів зброю.

       - Це вас колись вб'є, - кидає легіонер на землю їхні автомати і підступає до Хенка, що щосили стискав у руках жорсткий диск.

       Розлад остаточно знищив команду: Джон поникув поглядом у підлогу, а Брін намагалася втихомирити тремтячі руки; Ідда все ще шоковано стояла знизу, не зводячи пильних очей з кожного дослідника; Франсуа простяг руку до Хенка.

       - Давай те, що не знадобиться, - похмуро мовив француз.

       - Тут все знадобиться ... - виправдовується Хенк

       - Ти розумієш про що я!

       Вчений злякано знімає зі своєї спини рюкзак і риється в ньому, поки не дістає звідти пару жорстких дисків. Хенк вже простяг їх Франсуа, але ручний планшет несподівано пищить. Француз різко хапається за груди. Йому ніби щось уп'ялося в легені, наче шматки металу пробили йому кожен їхній міліметр. Важко дихати. Нема чим дихати. Легіонер щось усвідомлює, він повертається до Ідди, що вже лежала на підлозі непритомна...

       - Що це таке? - тривожно оглядається Хенк, - Знову?

       Франсуа кидає швидкий погляд на Хлою, що ледь помітно трясла головою, але одне було точно видно - вона дивиться прямо на нього. Легіонер раптово вихоплює жорсткі диски з рук вченого і без скорботи в душі розбиває їх об край сходинки. Він одразу непритомніє і  падає, як без вагань його підхоплює Джон.

       Поклавши напівживих Франсуа та Ідду під стіною на другому ярусі біля панелі приладів, Джон сумно відходить від них до інших, що в колі думали про подальші дії.

       - Ідемо до точки рандеву? - вдумливо каже Брін.

       - А хіба в нас є вибір?

       Не може забути різкі стрибки тиску вчений, ці аномалії не даремно турбували його. А раптом він наступний?

       Джон стояв осторонь, відчайдушно дивлячись то в панорамні вікна, то на Франсуа. Капітанові на думку приходили різні думки. Про Харланд. Про свою безпорадність. Про свою некомпетентність у ролі командира. Думки змішувалися у його голові, перетворюючись на кашу деструктивного мислення без крапельки раціоналізму.

       - Ми закінчимо те, що почали, - похмуро звертається до всіх Бейтс.

       Небо почало затягувати темними хмарами, промені сонця, що бадьорили, з останніх сил даремно намагалися пробити їх. У холі за ті кілька хвилин помітно потемніло, могло навіть здатися, що настали сутінки.