Людина, що богом стати бажала

      «...Коли твій розум заглиблюється у знання незбагненні для тебе, то з'являється почуття... Воно... Погланає тебе зсередини, немов чорна діра всеосяжного себелюбства.. Тобі здається, що ти пізнав усі тонкощі цього світу, всі його правила, закони... Я бачу це в їх очах... Тут стає надто небезпечно...» — лабораторний запис доктора Феллер.

       Якось у нашому світі з'явилася на світ малюк. Обдарований. Здібний. Себелюбний. Сильний розумом він був, але слабкий тілом. Однак мав недолік один— дихати любив він найбільше у цьому світі. І ця вада перетворила його обдарованість на божевілля, здібність на схибленість, а свавілля на марнославство.

       Зібравши навколо себе людей таких, як він, стало їх п'ять у купі. Року безглуздих роздумів наштовхнуло їх на ідею безрозсудну - вирішили вони вивчати тіла людські, шляхом проб і помилок. Геніальність цих людей не приборкати, але вона приборкала їх, ставши немов хворобою, що здобула над ними гору. Живі мерці, яких підтримував власний народ.

       Жахи. Чекали останні роки життя нашого. Діяння їх не передати на листі, лише побачити це треба. Нелюдські методи для людяних людей- істинною була їх. Останні часи- гірші часи, недаремно так говорив один один мій друг покійний... Коли нарешті зрозумів народ наш зупинити жах цей, то пізно вже було. Вченого великого страх перетворив нас на прах, а сам він зник навіки в небуття...

       - Цього не може бути! - не вірячи написаному, гортає Хенк на своєму планшеті тонни інформації. Проходить ще деякий час, він водив очима рядок за рядком і кожна наступна надавала йому все сумнішого вигляду.

       До нього підходить стривожена Хлоя, підбираючи планшет з рук враженого вченого. Пару хвилин і Франсуа спритно ловить пристрій у сантиметрі від землі, яке вона упускає від побаченого на ньому.

       - Що там таке? - незворушно випростується Франсуа.

       Хлоя з Хенком розгублено оглядаються один на одного і не розуміють, з чого почати.

       - Тут, - вирішується почати розповідь він, - говориться про якогось вченого на ім'я Ясон. Це ім'я я чую не вперше. Дев'яносто восьма команда знаходила не раз його бази з...

       - Хенк, скажи прямо! - різко вимовляє француз.

       Він знову збирається з думками, намагаючись вимовити щось, але його рот все не спромігся дати цю злощасну відповідь.

       - Весь перебіг досліджень, - наважується нарешті Хенк описати прочитане, - з точністю збігається з нашими. Кожне слово. Кожна формула. Кожен висновок. Все збігається.

       - Але там є невелика різниця ... - замінює Хлоя, знов поглиненого роздумами в невідомісті, Хенка.

       Сказане ніби дістає Брін з Джоном з-під води відчаю, в якому вони тонули останні години, і вже стоять поряд із вченими.

       - Як таке можливо? - не розуміє яке питання ще поставити, питає командир.

       Хенк страшенно посміхається, ніби знаючи щось жахливе і не хотів цього розповідати, щоб ще сильніше не налякати мандрівників.

       - Є тільки два варіанти того, що відбувається, - тикає своєю рукою в планшет він, - або все це чортов збіг, або...

       Вчений нервозно засміявся, здавалося, що він збожеволів. Його зовнішній вигляд був близьким до паніки, а голова не могла нормально сформулювати хоч найменшу думку. У цей момент він був схожий на людину, яка старанно працювала все життя без відпочинку і сну, а потім виявилося, що його роботу робив хтось інший весь цей час. Ейфорія безвиході. Безнадії. Порожнечі. Затьмарила голову відчайдушного вченого.

       - Або хтось знав про все це. Він працював з нами і все знав, лише вказуючи вірний шлях і виправляючи невеликі недоліки,- неживим голосом закінчує Хенк.

       Джон збентежено опускає руки, ніби не усвідомлюючи сказане вченим. Брін скрушно дивиться в стелю, що заросла синіми квітами, а Хлоя, ніби з якоюсь провиною, віддає планшет Хенку. Тільки Ідда з Франсуа зберігали спокій, хоча у вигляді легіонера на секунду можна було помітити хворобливий погляд.

       - Там є те, що нам потрібно? - непохитно цікавиться француз.

       - Ні,- нерухомо відповідає Хенк, - весь хід дослідження, але відповіді на потрібне немає.

       Дослідники ще кілька хвилин стояли в абсолютному мовчанні, не знаючи, що вимовити. Чи йти їм далі? Чи краще померти із цією правдою тут? Такі думки приходили їм у голову без перестанку.

       - Вам треба поспішати, якщо не хочете знову зустрітися з тими монстрами, - раптом порушує тишу Ідда.

       - Чудова ідея, - саркастично повертається до неї Брін і злісно продовжує: - Тільки я вже не з приводу їх турбуюся, мені будь-якої миті можуть "проклятою рукою" вбити в спину.

       - Але не вбила, - стримано відкидає звинувачення дівчини чужинка.

       - Це не означає, що ти цього не зробиш, - зупиняє Джон  рукою Брін.

       Повітря запріло недовірою і розладом. Хенк з Хлоєю намагалися не втручатися, бачачи що Джон став розлюченим, ніби вовк кинутий на поїдання яструбам.