Прекрасний світ!

“... Всім оборонним силам Атлантії, на зв'язку доктор Бевз, для боротьби з ворогом бажано не використовувати наші старі тактики ведення бою, також намагайтеся вбити командира ворожого загону задля отримання переваги. Хай вам щастить. Кінець зв'язку...”- професор Євгенія Бевз, випускник Обсерваторії Атлантії.

        Франсуа одразу охопило збентеження. Він наказує залишатись на місцях.

       - Нікому не рухатись!

       А сам підходить до вченого і різко показує пальцем на його планшет, а потім проводить їм по колу гущі, що обступала їх.

       - Якого... - стримується легіонер, - тут відбувається?

       - Я не розумію, вони ніби з'явилися ні звідки! - намагається пояснити хоч щось Хенк.

       Вдалечені чується, схожий на гранотометний, постріл.

       - Не може бути, - оглядається легіонер, як одразу ж над їхніми головами пролітає снаряд і ховається далі в листі з приголомшуючим вибухом.

       Позаду їх спин несподівано вилітає силует, спритно оббігаючи всіх, і настрибує на Франсуа, який ледве встиг відштовхнути убік вченого. Тінь виштовхує француза за густе листя і пропадає з поля зору інших. Дослідники тривожно побігли йому на допомогу, лише побачивши, як Франсуа відкинув когось від себе і всадив у голову кілька куль.

       Але Ідду вразило інше - це був чоловік у тій же броні, що і Брін з Джоном. Він лежав мертвий і не ворушився, з-під шолома потроху текла кров.

       Чужинка жваво підходить до легіонера, що виглядав трохи дивно, і злісно вказує на мертвого солдата.

       - Навіщо ти його вбив?

       - Я думав ти обізнана, якщо тебе відправили на це завдання,- самовдоволено нахиляється над нею Франсуа.

       З усіх боків їх починають оточувати... Люди в тій же формі, що й убитий французом боєць. Їхня броня зіпсована і брудна, у деяких був страшний вигляд: частина їхніх костюмів були розірвані. Навіть можна було розгледіти понівечені тіла та жахливо поранені обличчя, якщо на головах солдатів не було шолома. В одного бійця не було пів шолома на голові, виднілося жахливо спотворене обличчя, яке роздивившись, капітан прошепотів:

       - Каген...

       На що француз сумно зітхає та командує стати у коло.

       - Хлою та Хенко в центр!

       А солдати все збігалися і збігалися, в їхніх руках була зброя, яку побачивши Хенк відчайдушно вимовляє:

       – Нам кінець. У ниж спорядження на чистій енергії!

       Вони вже наводили приціли на дослідників з бездушними поглядами і без краплі вагань готувалися натиснути на спусковий гачок.

       Раптом десь вдалині чути вибух, після чого йде вибухова хвиля. Озброєння бійців клинить і перестає працювати. Проте вони не розгублюються, кидаючи стволи на землю, солдати готуються атакувати в рукопашну. Нічого не боячись, наче легіон мерців.

       - Що тут взагалі відбувається, - руки чужинки починають тремтіти, вони хотіли дістати клинки з ножів, що були спритно заховані в неї з плеча до ліктя.

       - Ідда, ми тобі все пояснимо потім! - кричить їй Франсуа. - Але послухай мене уважно: не підпускай їх до себе, а якщо підпустила, то не давай себе вкусити!

       Ці поради злегка ввели її в подив, але вона взяла їх на замітку, переставши витягувати свої клинки. Чужоземка просто знімає рукавичку з лівої руки, що постійно смикалася, і показується кисть з темними венами, почорнілою шкірою.

       - Господи! Що це з тобою? – налякано запитує Хлоя.

       - Хвороба, що врятує нас, - відрізає вона.

       Франсуа обертає голову на Брін з Джоном, бачачи їхню невпевненість і розсіяність він розуміє- час їх повернути зі світу забуття та самобичування.

       - Зараз час відсунути свій егоїзм убік, - каже він, - тому що на рахунку не тільки ваша жалість до себе.

       Солдати вже бігли на них з неймовірною швидкістю, їхні руки тримали що попало: ціпки, ножі, а в деяких були сокири з металевими ручками. Легіонер холодно стає на своє місце і починає палити по ворогам, а за ним, пострілювали Джон з Брін тільки з однією цікавою деталлю, яку помітивши легіонер обурився: вони стріляли лише по тим, хто найменше був схожий на людину і то тільки потрапляли в кінцівки, не вбиваючи живих мерців.

       Кілька бійців майже підбігає до них упритул, як Ідда, зосередившись і прикривши злегка повіки очей, спрямовує на насуваючу небезпеку свою страшну руку. Вороги миттєво завмирають на місці і падають на землю зі смоляним блюванням.

       - Твою ж матір... - злякано коментує Хенк.

       Незважаючи на всі старання мандрівників, оборону прориває ворог: Один з монстрів стрибає на Джона, у якого в самий невідповідний момент закінчилися патрони в обоймі, і щосили кидає його об землю, ламаючи йому ліву руку кілька разів. Відразу ж його від кошмарної смерті рятує Брін серією точних влучень по мерцю. Ідда вже щосили стримувала підступних ворогів своєю незрозумілою силою. А противник, вп'явшись щелепою у зброю легіонера, кладе Франсуа на лопатки. Зуби недруга ламалися і тріскалися об металевий автомат, ріжучи слух, немов рвуться струни на гітарі.