Темрява

«...Ви боїтеся, але я не менше за вас відчуваю страх... За близьких, за друзів, за себе. Але цей страх повинен лише сильніше згуртувати нас, надати нам впевненість у завтрашньому дні, зробити нас непереможними!.. Сьогодні ми станемо героями!..» - промова Ейадеми перед новобранцями 365-ої бригади.

       На хвилину Брін не зрозуміла що сталося і стояла з незворушним поглядом. Однак коли ясність розуму повернулася, то їй стало не по собі. Не гаючи часу, вона приступила розбирати нагромадження каменів і металу, розкидаючи його на всі боки з нездоровою старанністю.

       Через кілька хвилин вона помічає, що їй важко дихати. У похмурому мовчанні було чутно лише якийсь шум по той бік навалу та тривожні голоси дослідників. Темрява починає тиснути на неї. В голові...

       - Щось темне. Воно тут, - чує якийсь грубий голос позаду себе Брін і обертається. Там стояв силует, що неквапливо підходив до неї хитаючись з боку на бік. Вона робить два влучні постріли, але істота навіть не сіпнулася від болю.

       - Щось лякаюче. Але ти його не побачиш,- він не перестає говорити. Брін від переляку забивається в кут біля обвалу, присівши та закривши вуха руками.

       А тінь все продовжувало проповідувати:

       - Щось немислиме. Але ти від нього не сховаєшся.

       - Досить, будь ласка, - по щоках Брін починає скочуватися сльози.

       А постать ставала все ближче і ближче, іноді примовляючи незрозумілі їй слова.

       - Благаю, - сильніше тисне на свої вуха Брін.

       У її очах починає темніти, вона вже ледве розрізняла контури силуету. Він уже був близько, прямо біля неї.

       Раптом тінь стрибає на Брін і душить її. З усіх сил дівчина намагалася вирватися з лап тварюки, але свідомість покидала її, а в очах ставало все темніше.

       - Брін! - крізь сон вона чує голоси і якийсь стукіт. На неї пролилося багряне світло.

       Її несвідомі очі ловлять обличчя Франсуа та Джона, що стурбовано дивилися на неї.

       - Що з нею? - звідкись збоку звучить чарівний голос Ідди.

       - Бейтс, тягни її! - кричить француз.

       Брін відчуває, як капітан тягне її по нерівній землі, чіпляючи спиною кожен камінчик.

       Вона злегка розплющує очі і бачить Хенка, що намагається відчинити двері, перебираючи дроти сірого кольору, доки легіонер з командиром стримують незрозумілу тварюку у світлі шашки. Хлоя дбайливо підтримувала голову дівчини, постійно перевіряючи її пульс і дихання. Повіки знову закриваються і через лихоманку вона ледве розбирає крики дослідників:

       - Хенк, швидше відчиняй двері! - вказує Франсуа.

       Вчений панічним голосом відповідає:

       - Не можу, мені потрібно більше часу!

       - Поспішай або ми всі зараз помремо! - намагається підбадьорити Джон.

       Брін остаточно вирубується. Настає німа чорнота.

       Металевий скрегіт. Як у той день. Він ріже слух. І тисне на душу. Крики людей. Всюди.

       Дівчина різко прокидається з важким диханням. Біля неї сиділа Хлоя, що злякалася раптовим пробудженням, і Ідда, яка байдуже дивилася вгору.

       - Як ти почуваєшся? - неспокійно оглядає Брін лікар.

       - Так-так, все гаразд,- злегка підводиться дівчина і оглядається.

       Маленька темна кімнатка з низькими стелями без краплі освітлення, лише вогник шашок хоч трохи допомагав розрізняти до болю знайомі контури витончених візерунків, що зникли під шаром корозії. У центрі кімнати стояла кругова панель управління з купою кнопок і важелів, біля якої стояв Хенк і старанно намагався щось знайти з сигнальним смолоскипом у правій руці. У двох протилежних сторонах кімнати були двері, біля однієї стояли в бойовій готовності Франсуа та Ідда, що вже підійшла до Джона. Все здавалося таким тихим і спокійним, поки з другого боку дверей почувся гуркіт, а за ним другий.

       Бейтс обертається у бік Брін і радісно цікавиться:

       - С тобою усе добре?

       - Начебто так.

       Настав третій удар.

       - Це воно? - риторично запитує Брін.

       - І якщо воно так продовжуватиме, то незабаром цих дверей не буде, - вигукує вчений за панелю приладів.

       Франсуа розводить руками і киває у протилежний бік кімнати, де були ще одні такі самі двері:

       - Хенк намагається відкрити...

       - Але щось у нього не дуже виходить, - виходить з темряви Харланд.

       Брін розуміє всю тяжкість ситуації, але її хвилювало інше питання, що все ніяк не давало їй спокою:

       - Що трапилося? Цих монстрів було дві?

       Ідда самовдоволено хмикнула і з неприязню подивилася на дівчину, а Джон сумно опускає голову і вже збирається щось сказати, як Хенк вигукує радісні слова: