Знання втрачених століть

«Ці ідіоти в черговий раз не послухали Бевз, на те вони й напевно ідіоти. Але як можна втратити контроль над таким важливим об'єктом? Добре ще легковажні "високоінтелектуали" нашого суспільства, але військові ... Щось тут нечисто ... »,- роздуми доктора квантової фізики Хартмана Кьонінга.

       - Наче біс око виколов, чому так темно? - питає Джон, зайшовши всередину лабораторії.

       Дослідники дістають ліхтарики, пильно спостерігаючи за пітьмою, що не спускала з них свого похмурого погляду.

       Зсередини лабораторія була побудована за таким же стилем, що й зовні: стіни і стелі були покриті футуристичними візерунками та лініями, а підлога була кристально чиста, ніби прозора, наче лід у найморозніший день. Посеред холу, прямо в центрі кола з колон, стояв невеликий центр управління, до якого підійшов Хенк і відразу ж почав копатися. А Франсуа, побачивши панелі приладів, насторожився.

       -Ха-ха, є!

       Тепер на другому кінці холу можна було розгледіти ще одні двері, до яких підходить Хлоя і намагається їх відчинити, провівши рукою біля такої самої панелі, що й на вході.

       - Чому двері не відчиняються? - запитує вона.

       - Тому що це не двері, а щось на кшталт ліфта на верхні поверхи. - дратівливо відповідає Хенк, відштовхуючи Хлою, і каже: - Це приміщення- тільки перший поверх, передпокій. Якщо ми хочемо знайти те, за чим ми сюди прийшли, для початку треба дістатися на останній поверх- до центрального залу управління.

       Хенк знову активує свій монокль і починає шукати щось в панелі приладів ліфта, переставляючи все ті ж скляні блоки.

       Джон бродить холом, розглядаючи надзвичайні візерунки і не перестаючи дивуватися такому неймовірному смаку тих, хто жив тут раніше. Візерунки, не припиняючи сяяти яскравим, але не сліпучим, світлом. На стінах і стелі були прямі лінії, які в деяких місцях перепліталися і створювали незвичайні орнаменти і фігури, залишаючи незабутні враження від побаченого.

       Нам до їхнього смаку ще століття еволюції, подумав Джон, проводячи рукою по візерункам.

       Почувся приглушений металевий скрегіт: схоже, що Хенку вдалося відкрити двері ліфта. Але як тільки він туди хотів зайти, як його зупиняє Джон.

       - Стій, ти впевнений, що це безпечно?

       - Упевнений, судячи з пилу на панелі приладів, тут давно ні-кого не було, Бейтс. - відповідає Хенк, заходячи в ліфт, і гостро каже: - Тим більше ти сам казав- нам нема про що турбуватися, чи не так?

       - Так, казав, але трохи обережності не завадить. Ти чув мене, Хенку? - вказівним тоном говорить Джон.

       - Добре, я зрозумів, - закочує очі під лоба вчений.

       Джон подає сигнал, і вся команда заходить у ліфт. Усередині він був схожий на світлу кімнату, яка вміщує не більше восьми людей, все в тому ж футуристичному стилі. Кнопки ліфта розташовувалися неподалік дверей, сяючи яскраво-білим кольором, підсвічуючи незрозумілі символи, мабуть, що позначають номери поверхів.

       Хенк, довго не розмірковуючи, натиснув на саму верхню кнопку і весь ліфт заповнився сліпуче яскравим світлом, але вже за мить освітлення в ліфті стало як раніше.

       - Що сталося? Чому він не піднявся? – здивовано запитує Хлоя.

       - Сам не розумію в чому справ... - не встиг домовити Хенк, як двері ліфта відчиняються в якесь темне приміщення.

       Джон потихеньку виходить з ліфта і з кожним його кроком темне приміщення починає поступово освітлюватися: ось вже можна розрізнити стіни, невеликий майданчик перед ліфтом і кілька дверей, що розташовані неподалік. Зробивши ще пару кроків, вся зала осяялась яскравим світло, і Джон був спроможний роздивитись його повністю.

       - Все чисто, - повідомляє Джон та інші починають виходити з ліфта, з цікавістю оглядаючись на всі боки.

       - Нарешті ми дісталися сюди, - полегшено сказав Хенк.

       - Це і є той самий центральний зал управління? - запитує Брін.

       - Так.

              Центральна зала була дуже простора і затишна. У кількох кроках прямо від ліфта розташовувалися невеликі сходинки, які ввели на другий ярус поверху, де ліворуч розташовувалася величезна кількість панелій управління, звідки з маленького балкона відкривався вид на майданчик між сходами і ліфтом. Знизу сходи оточували симетрично розташовані проходи з дверима, які, мабуть, ввели в інші частини корпусу.

       Хенк відразу ж побіг до панелей управління, по дорозі активуючи свій монокль та сенсорний дисплей на руці.

       - Хенк, не поспішай, ми тут ще нічого не перевірили, - попереджає Джон.

       - Що тут перевіряти? Тут жодної душі! - з нетерпінням каже Хенк.

       - Саме так. Тебе не насторожує, що це єдина вціліла будівля в цьому районі? - виступає вперед француз.

       - Озирнися навколо, Франсуа, тут нікого не було ціле тисячоліття, нам нема про що турбуватися, - відповідає Хенк, махнувши рукою в бік зали управління.