Руїни булої цивілізації

«… Мене чути?.. Сили супротивника щойно увірвалися до столиці. Вцілілі загони 361-го батальйону стримують ворога ціною свого життя. Сьогодні Атлантію винищено. Всім хто залишився у живих і не встиг евакуюватися... Нехай допоможе вам Бог...»- зв'язковий 361-го ударного батальйону майор Каген.

              З високого урвища мандрівники побачили кілька будов, оточених з одного боку густим лісом, а з іншого - неосяжними горами, ніби оберігаючи їх від тутешніх небезпек...

              Деякі споруди дивували своїми неймовірними формами і архітектурною вишуканістю, нагадуючи нашим героям про велич тогочасної цивілізації, колись могутніх будівель, поглинаючих природою... Високі антени, зарослі плющем, тягнулися до неба з даху побудов, наче обіймаючи їх своїми зеленими отруйними шнурами.. А самі споруди, кілька з яких були наполовину зруйновані і порослі густими чагарниками, мовчазно чекали своїх наступних відвідувачів.

              Трохи помилуючись цією картиною, дослідники почали думати про спуск з гори.

              - Тут метрів 30-40 мінімум, - каже Франсуа, схилившись над краєм прірви.

              Хенк нервово ковтнув і перепитав:

              – 30-40 метрів, так?

              - Висоти боїшся, га? - посміхається Франсуа.

              - Є трохи, - так само стурбовано дивиться на край обриву Хенк.

              - Та щоб біс його забрав! Обхідного шляху немає? - запитує Джон.

              - Карти, які ми маємо, вже занадто застаріли, - відповідає він, не відводячи погляду від прірви, - за планом тут має бути щось на кшталт спуску, але його схоже вже немає.

              Джон нетерпляче чухає підборіддя, косо поглядаючи на інших.

              - Доведеться повернуться туди, звідки ми прийшли, - обертається Хенк, від чого в нього йдуть мурашки по шкірі.

              - У нас не так багато часу. Що робитимемо? - звертається до всіх Джон.

              - У мене є мотузка, - звертає на себе увагу Брін.

              - Відмінно, зможемо повіситися, у разі потреби, - іронічно каже Хенк.

              - Ха-ха-ха, - саркастично сміється Брін, - з тебе і почнемо, Хенку.

              Вчений вже готувався відповісти, але тут Харланд каже на вухо Джону: "Може, припиниш цей безлад?"

              - Досить, давайте краще подумаємо, як спуститися, - зупиняє сварку Джон.

              - У мене крюк, - виходить уперед Франсуа, намагаючись вбити його у землю.

              - Дай допоможу, Франсуа. Хенк, ти теж йди сюди, Хлоя і Брін- йдіть до лісу і дивіться, щоб нікого не було.

              Хенк і Харланд йдуть мовчазливо допомагати Франсуа, тоді як Джон командує їхньою роботою. Хлоя і Брін, присівши на траву біля невеликого каменю, мовчки поглядали очима на ліс і мимохіть-один на одного.

              - Треба було залишитися,- несподівано починає розмову Брін.

              - Нууу... - починає Хлоя,- Мені здається ... Це так легковажно... Там вже нічого не лишилося і нікого...

              Брін тільки безнадійно посміхнулася і повільно відкинула голову назад, кинувши погляд на кришталево чисте синє небо.

              - Хлоя, Брін, - кличе їх Джон, - ми готові.

              Коли вони підійшли до урвища, Джон і Франсуа вмовляли Хенка спуститися.

              - Хенк, якщо ти не спустишся, то я тебе просто скину звідси,- вказує на кручу Франсуа і бачить дівчат: - я піду першим, за мною Хлоя, а хто наступний вирішуйте вже самі.

              Француз спритно хапається за мотузок, з'їжджаючи невеликими інтервалами, а за ним Хлоя, незграбно спускаючись з великим рюкзаком за спиною. Наприкінці шляху вона все-таки зривається, приземляючись на Франсуа, що вже стояв знизу. Чується хрускіт.

              - Я тобі нічого не зламала?! - струбовано встає дівчина, оглядаючи француза, що підводився.

              - Начебто ні, - хрускає правою рукою він.

              Франсуа подає Джону сигнал рукою, що спуск пройшов успішно і починає оглядати місце приземлення.

              Опинившись прямо перед містом, у Хлої постало цілком логічне питання:

              - Що тут такого страшного могло трапитися?

              - Те, з чим навіть вони не здатні були впоратися...- відповідає Франсуа, уважно розглядаючи руїни.

              Кілька хвилин по тому, незважаючи на важкий спуск Хенка, команда вже у повному складі стояла перед входом у примарне місто, але не наважувалася увійти, ніби якась сила цього місця не давала їм пройти, застерігаючи їх від майбутніх небезпек. Джон все ж таки зважився зробити перший крок і, увійшовши в місто, його охопило незрозуміле почуття хвилювання і страху, ніби все місто було охоплене аурою відчаю і безвиходя, з якою колись зіткнулися його мешканці.

              Інші мандрівники подалися за Джоном, дивлячись на руїни, які зблизька здавались ще прекраснішими: темно-зелені ліани обвивали фундаменти будівель, ніби утримуючи з останніх сил їх від повної руйнації; трава і кущі пробивалася в місцях, де раніше була дорога, показуючи всю неймовірну міць природи.