Правда, яка б вона не була

Правда, яка б вона не була

            Данило продовжував говорити, на те що Настя вийшла з мережі, Данило не переставав брехати, суддя не могла перебити його, бо він починав з нею зарікатися.
- Настя просто гарна акторка, яка обманювала всіх,- єхидно посміхнувшись відповів чоловік.
- Але. - промовив Григорій Степанович подивившись на Данила, адвокат став зі свого місця підійшов до свідка в притул. Данило просто ігнорував його але, торочив як заведена плівка одне і те саме.
- Вона та обманула мене. Ця сука сама має того що заслужила,- промовив Данило його очі знову кинули погляд на Ліду.
- Вибачте, але ви не маєте права так поводитися в суді,- заперечила йому суддя розглядаючи чоловіка, - я можу за такі слова оштрафувати, -промовила вона додаючи зрозуміти що серозна, - це все що ви могли сказати,
- Піні суддя, в мене є сумніви до цього свідка, він або бреше або брешуть решта свідків,- почав говорити адвокат Анастасії,- але це не все, вірити словам цього чоловіка ми не можемо,
- А як фотографії,- вигукнув перебиваючи Роман поглянувши на адвоката. Роман встав на ноги,- Фотки що брешуть теж, я не хочу платити тій яка обманювала,- додав він,
- Фотографії, є але – продовжив адвокат, він подивився на суду,- з вашого дозволу,- взяв до рук кілька знімків,- ні на одній із фотографій не має дати, а це може значити лише те що вони могли бути зроблені пізніше, і ви нам брешете аби не платити,
- Я говору правду, що ми навіть не знайомі з цим Данилом,- подивившись на нього відповів,
- Так, - кивнув Данило, двоє чоловіків почали хвилюватися.
 

В залі що хвилини ставало напруженіше, було тихо то зривався гварлт, суддя уважно придивлялася до кожного зі свідків, жінці щось здалося дивним, але повна могла точно сказати що вони обмінювалися зоровим контактом. В залі почалися перешіптування, але такі були не однозначні. У дверях хтось появився, чоловік був одягнутий в класичний костюм і тримав якісь папери в руках, суддя і б не помітила його посторонього, як би чоловік сам не озвався голосно.
- В мене є правда в руках,- промовив Юрій, підходячи ближче до судді. Сцена нагадувала якось драматичний фільм, люди одразу повернулися до Юрія який стояв у дверях тримаючи в руках якісь папірці.
- Хто ви такий?- питалася суддя поглянувши на чоловіка, всі в залі заспокоїлися.
- Це дивно, я б не прийшов можливо, якби не правда, та два тижні тому в мою клініку привезли після аварії Анастасію Гончар,- почав свою розповідь чоловік.
- І що з того,- спитала адвокат Романа, - ви не заявлений свідок, -тому не маєте права бути тут,- продовжив після короткої паузи.
- Так, але – він поглянув на нього,- в мене є те що закінчить цей суд, цю справу, і викриє справжніх обманників,
- За останні роки я вперше бачу таку важку справу, - промовила суддя здихнувши,
- я тут я хочу щоб справа закінчилася швидше ніж ви думаєте, Настя через цей суд сильно хвилюється, можливо що тому операція не спрацювала,- промовив він, Роман подивився на Данила, Ліда на нього,
- Він може бути підісланий Настею,- вигукнула зі свого місця піднявшись Ліда.
- Тихо, ми вам давали слово, я хочу почути свідчення, - промовила суддя дивлячись на нього,
- Юрій Рогатин,- відповів Юра,
- Тоді Юрій Рогатин я зараховую вас як свідка, можете розказати все що знаєте по цій справі,- промовила суддя. Юрій переступив поріг направившись до зали.
- Добре, думаю всім буде цікаво це почути,- він обернувся до Ліди яка саме склала руки на грудях на дула губи в обурені.
- Для початку потрібні ваші дані для протоколу,- заявила суддя поглянувши на секретаря яка почала записувати.
- Юрій Миколайович Рогатин, мені тридцять років, я лікар травматолог, прописаний в Івано-Франківську, працюю в приватній клініці у Львові.
- Кого ви слухатимете. Він же не відомо хто,- заперечив Роман вигукуючи зі свого місця.
- Годі вам давали вже слово. Тихо, продовжуйте, - промовила суддя.
- В мене є свідчення що Роман, не знаю його фамілії,- поглянувши на нього промовив, - і Лідія Ткач в змові з Данилом,
- НЕ слухайте його,- вигукнув стаючи зі свого місця, Данило,- ми побилися в лікарні
- Це правда?- питалася суддя подивившись на Юрія,
- Ай не заперечую, так було таке, він збрехав,
- Він накинувся на мене. Коли я розмовляв з Настою, тоді в останнє коли я сказав що не збираюся брехати на судді, вона його на цькувала на мене,- говорив далі Данило забуваючи свої інші слова.
- Настя нікого не цькувала,- заперечив Юрій, розлючено подивившись на нього.
- Тихо, Юрій ви можете ясно сказати що сталося?
- Так, коли Анастасія потрапила в лікарню після аварії, до неї прийшла вечором сестра провідати, я впустив її. Вона говорила до сестри що все сама вигадала для того,- не встиг він говорити як Ліда зіскочила зі свого місця вигукуючи.
- Не було такого,- закричала вона на весь голос,
- Тихо, прошу тишу, - промовила суддя постукавши молотком по столу, в залі почали перешіптуватися, Саша накинулася на Ліду з образами та захищалася.
- Тихо. - закричала суддя.
- Все би було просто заховано, якби я не підслухав розмову. В той момент Настя була в реанімації, я стояв за дверима і все записав,- промовив Юрій, витягуючи свій телефон.
- Ах ти падло, це не законно,- закричала Лідія перелізши через огорожу.
- А хіба закон дозволяє так поводитися з рідною сестрою,- промовив Юрій поглянувши на Ліду яка розгнівано дихаючи важко дивилася на чоловіка.
- Вас цей запис з собою?- перепитав втрутившись в розмову Григорій.
- Так,- повернувши голову до адвоката відповів чоловік.
- Тоді прошу передати його мені,- промовила суддя. Юрій передав свій телефон з запасом судді, та влучила його.
- «Що досі жива,- промовила вона нахилившись над нею,
- Я думала що ти здохнеш в цій аварії, Роман і я ж все продумали, тоді би батьки повернулися на мій бік все твоє стало моїм, а тепер все ще гірше ти тут, а мама з татом лише і про тебе думають,- О бідна Настя, о як же їй не пощастило, я думала що зламала тебе після викидня, але ні ти досі на плаву, та коли вже ти здохнеш,- скрикнула вона,
- Я не знаю що ще зробити щоб тебе зламати, о лише в мене все почало виходити як ти почала поправлятися. Викидень тебе не зламає, якщо ти прийдеш на суд, тоді це точно тебе зламає, Данило просто тебе використав, гарний найманий актор, який просто чудово зіграв свою роль, дивно що ти нічого не запідозрила,- вона подивилася на сестру,- красиве личко, але чи ти витримаєш це, все, »
- Це все,- промовив Юрій.,- після чого вона хотіла пошкодити руку Насті, але та була в гіпсі, і Ліда текла,
- Я б хотіла почути пояснення,- промовила суддя поглянувши на Романа, потім подивилася на Лідію.
- Все це не правда,- викрикнув на весь голос заперечуючи Роман.
- Я б хотіла почути пояснення Лідії Ткач, голос ми перевіримо але зараз можу сказати що мені здається цей юнак не бреше, ви що будити заперечувати,- промовила суддя.
- Яка вам різниця ця людина бреше,
- Вам же говорили що не правдиві свідчення караються законом, тому раджу вам розповісти правду,- промовив сердито Григорій, який стиснув ручку в кулаці мало не зламавши її.
- Ви мене лякаєте?- спиталася я Лідія,
- Ні просто застерігаю, - відповів чоловік.
- Я нічого не буду говорити,- заперечила Ліда подивившись на нього.
- Ну тоді якщо ви не хочете тоді ми попросимо розказати правду Данилі Зозулю,
- А що я, я нічого не знав,- заперечив Данило, подивившись на адвоката,- Юрій бреше ми з Лідою навіть не знайомі!!
- За не правдиві свідчення від одного уловного року до трьох,- промовив адвокат знову.
- Вона сказала мені,- почав говорити Данило ставши,
- Мовчи, а то..- закричала показуючи Данилові рукою.- він ж просто лякає.
- А то що, ти так мене вже не залякаєш, а сидіти я не хочу,- промовив Данило подивившись на неї,
- Я і так збирався розказати Насті після суду все. - промовив він, Ліда нахмурила чоло розгнівано подивилася на нього.
- Ти все-таки знайома з ним,- спитав Роман вдаючи здивованість,
- Типу ти його не знаєш,- засміялася вона, і сіла на своє місце,
- Що значить ці слова, ?- спиталася суддя поглянувши на Романа,
- Ну якщо вже все розкрилося, тоді, я розкажу, - промовив Данило,
- Дуже уважно вислухаємо вас,- промовив адвокат,
- Все почалося з першого курсу. Ми тоді з Лідою познайомилися, вчилися в одній групі на акторів, вона одразу мені сподобалася. Але Ліда постійно використовувала мене. Я бігав за нею три роки, потім поїхав до Москви зніматися в сералі...- почав він говорити,
- Мовчи!!,- закричала Ліда,
- Не буду, я ж і досі тебе типу люблю,- промовив він,- ми зустрілися три місяці тому, вона була іншою, ще кращою. Два місяці тому вона подзвонила мені й сказала,- промовив,
- Не говори я не вийду за тебе, тоді.- промовила вона, Роман подивився на неї, але нічого не сказав,
- Вона сказала « якщо я досі тобі подобаюся в мене є для тебе не велике завдання, в мене є сестра близнючка, потрібно зробити так щоб вона в тебе закохалася і потім ти збрехав що зустрічаєшся з нею вже рік»
- Цього не було,- заперечила.
- Все це було,- подивившись на неї відповів,- вона запропонувала що я погрався з нею, вона давала мені всі відомості про свою сестру, що любить чого не любить, що хоче. Платила гроші на подарунки,
- І ви все це робили, не знаючи почуттів Насті,- спитав Юрій помахавши головою.
- Так, я дуже люблю Лідію, але сьогодні все це мені надоїло, вона занадто про себе думає, хоч і я радо спав з нею. Так мені не хватало просто сексу один раз на тиждень,
- Ти спала з ним?- спитав Роман подивившись на неї, Лілія не відповіла,- ти ж казала що він просто виконує свою роботу за гроші,
- То все ж таки було?- спитав адвокат,
- Ти дебіл, чого ревнуєш?- почала Лідія,
- Годі,- мовила суддя, - з ваших слів виходить так що ви всі тут брехали, перепитаю ще одне,
- Скільки ви Данило знайомі з Анастасією, тільки правду вже,- промовила, суддя,
- Ми знайомі два місяці,- мовив облизавши свої губи чоловік.
- А фотографії,
- Фотки там де ми займалися сексом, то Ліда. А де Настя то море, лише одна фотографія, і то зроблена в день нашого знайомства,
- Питання до Ліди, для чого вам така важка схема??
- Для того щоб вбити сестру повільно,- усміхнувшись широко відповіла дівчина поглянувши на Романа.
- А не легше одразу.- відказав Юрій хитаючи головою.
- Ні, ви не розумієте,
- Я розумію що ви просто ревнива і заздрісна,- промовив адвокат,
- Я зрозуміла все. Суд переноситься до того дня поки в залі не з’явиться Анастасія,
- Моя клієнтка буде в понеділок вже тут,- заявив чоловік.
- Тоді в понеділок і все скінчися,- промовила суддя.
            В коридорі стало тихо, люди розійшлися, батько ще не довго розмовляв з лікарем, коли розмова закінчилася він відправився до палати своєї дочки. Та чомусь не наважився відкрити двері, він просто постояв коло них кілька хвилин і пішов собі.
            Як завжди після суду мати приїхала до дочки, вже було коло п’ятої години, Лариса тримала в руках сумки з одягом для Насті. Мати надіялася що дочка не сильно розгнівалася після того що сталося в суді. До останнього вона думала що Настя просто не хотіла чути всього цього що відбулося в судді. Лариса Григорівна не приїхала до лікарні сама, вона була з Сашою, яка надіялася підтримати подругу. Вони обоє потрапили в палату одразу, як завжди не стукаючи в двері, мати зайшла першою, а за нею вже тоді Саша. Подруга почула в переді якийсь стукіт, і забігла до палати. Мати кинула сумки на підлогу, і не розуміла нічого. Палата була пустою. Речі перекинутими, ноутбук валявся розбитим коло стіни, Лариса одразу побігла до шафи з речима відкрила її. Речей більшості не було так само як єдиної пари взуття.
- Настя!!- промовила вона,
- Що сталося? - спитала Саша,
- Не має, нічого ні речей ні чого – промовила, вона зірвалася з палати до кабінету лікаря. В його кабінеті на той час вже було темно, він саме збирався до дому. Мати розгнівано шумно зайшла хлопнувши дверима позаду себе.
- Де Настя?- спитала вона,
- Анастасія, в палаті повинна бути,
- Не має її..- промовила мати,- її там,- додаючи,
- Не може бути сьогодні вона не виходила, я не бачив її,- він обернувся і почав набирати до медсестри,
- Викличте чергову медсестру,- промовив він в телефон,
- Як ви не могли помітити що вона зникла,- промовила далі мати,
- Ходімо подивимося,- промовив він.
Коли прийшла медсестра вони всі в трьох відправилися до палати Насті, Саша набирала телефон дівчини. Та відповіді не було, все тихо.
- Ви можете пояснити це?- закричала мати,
- Ні,- відповіла медсестра,
- Ви бачили де Настя є зараз,
- Я не розумію. Вона була тут ще чотири години тому,
- Не піднімає,- промовила Саша,
- В клініці є камери,
- Так,