Фотографії

Фотографії

      До ранку снігу було стільки що Настя була щоці коли поглянула на вікно. Всі дерева, які були ще вчора голими, покрилися білосніжним снігом, який не переставав падати усю ніч і продовжував падати досі. Настя прокинулася ще година шоста ранку, і сон чомусь ні як не йшов. Медсестра з’явилася за двадцять хвилин допомогла як завжди підвестися. Спершу Настя поїла, їй принесли як зазвичай гречанку, з сосискою, така дієта вже остогидла дівчині. Коли вона їла до неї підійшов лікар. Григорій, був не висапаним, всю ніч були операції та важкі пацієнти яких потрібно було що години перевіряти.
- Доброго дня!- дзвінко озвалася дівчина.
- І вам,- сонно позіхнувши відповів чоловік, прикриваючи однією рукою обличчя, розглядаючи дівчину поглянув на неї додаючи.
- Як себе почуваєте?
- Добре, мені сьогодні мають зняти пов’язку чи не так?- запитала Настя подивившись на лікаря, той усміхнувся,
- Так, саме зараз, ще ми планували зробити не велику операцію, поглянути що з вашими ногами коїться,- промовив лікар Настя поглянула на нього, і довго не могла нічого сказати, медсестра простягнула Григорію міцної кави.
- Важка зміна?- промовила дівчина оглянувши стомлений вираз Григорія.
- Ой, та ще яка важка - зітхнувши промовив,- чекаю вас пів на десяту в себе в кабінеті,- мовив лікар. Григорій взяв свою чашку в руки вийшовши. Настя допивала чай, провівши очима медсестру яка вийшла одразу за лікарем. Поглянувши на медсестру яка сиділа поруч, Настя гукнула їй.
- Не могли б ви сказати яка година?
- Дев’ята десять,- промовила жінка оглянувши дівчину.
- Дякую,- усміхнувшись відповіла.
      Настя виїхала з їдальні, і направилася до своєї палати, але на коридорі зустрілася зі старшою медсестрею яка саме йшла до неї. Жінка тримала в руках якісь папери, побачивши Настю вона озирнулася до неї.
- Вас вже очікують,- строго мовила жінка.
- Але ще двадцять хвилин,- заперечила Настя
- Просто операція назначена на одинадцяту годину, а вам ще зробити перев’язки,- мовила медсестра. Настя подивилася розгублено на неї, але нічого не сказавши ні слова. Дівчина мирно разам з медсестрею поїхала в процедурну.
- На що мені будуть робити операцію?- спитала Настя коли та, знімала бинт з голови.
- Я лише медсестра. Сама нічого не знаю. - відповіла та прикусивши одну губу. Настя вдала що вона цього знаку не побачила. Медсестра продовжила мовчки знімати бинт.


      В суді цього разу не було багато людей, та зала була заповнена повністю, люди швидко зайшли до зали. Суддя не поспішаючи в середину пройшла повільно сідаючи на своє місце. Кілька хвилин переглядала документи які їй принесли. Піднявши голову до людей, жінка викликала першого свідка, який мав повідомити щось важливе. Та вийшло так, зовсім по іншому.
- Ваш свідок, не прийшов. - звернулася вона до Романа, той поглянув на Лідію, яка сиділа коло свідків.
- Він мав прийти,- стривожено промовив чоловік поглянувши на Ліду яка кліпала не розуміючи нічого.
- Я оголошую перерву на тридцять хвилин, якщо ви до цього моменту його не відшукаєте, я закриваю процес. Думаю позивачка буде рада такому повороту мовила строго оглянувши Романа суддя.
      Настя лежала на дивному ліжку, яке їй зовсім не подобалося, вже майже була одинадцята година, а лікаря ще навіть і не було. Коли їй зняли бинт з голови. Якийсь новий травматолог, подивився на її руку, мовчки переклав гіпс. Згодом її помістили на операційне ліжко, вже як п’ять хвилин вона лежала і дивилася на двері. До цього її переодягли в легеньку нічну сорочку. І вона була як лялька, все виглядало не так страшно як вона собі надумала за цю довгу ніч.
- Не переймайся він зараз прийде,- мовила анестезіолог,
- Я не переймаюся,- відповіла дівчина,- хоча всередині неї все розривалося дівчина старалася цього не показувати. Коли нарешті двері відкрилися, і зайшов Григорій, він був одягнутий в дивний халат на лиці маска і рукавички. Він підійшов до анестезіолога. Прошепотів їй щось на вушко і тоді пригнувся до Насті.
- Ну, що ти готова?- мовив лагідним голосом оглянувши її очі.
- До чого?- не витримала Настя ковтнувши слину.
- До змін,- відповів він,
- Але в мене сьогодні суд я мала відповідати там,- промовила дівчина дивлячись на лікаря,
- Я розумію тебе, але ти вже готова до операції, тому ми з твоїм батьком домовилися що перша відбудеться сьогодні,- мовив він строго.
- Але мені нічого не сказали,- ледве вимовила останнє слово дівчина.
- Дівчинко все добре, а тобі й не потрібно знати багато, все ж ми лікарі,- промовив він, Настя встигла подивитися на нього і в очах в неї крутилося,- рахуй до десяти, промовив він,
- Навіщо,- тихо, прошепотіла Настя,
- Рахуй!- повторив він загинаючи пальці.
- Один,
- Ні навпаки,- заперечив Григорій. Але Настя вже не могла думати,
- Два,- промовила вона, лікар усміхнувся,- три. Чотири. – все попливло і зникло, Настя заснула.
- Починаємо,- мовив лікар піднявши очі вгору.
Анестезіолог кивнула. І операція почалася, лікар зробив маленький надріс в районі хребта, і все почалося.
Тридцяти хвилина перерва пройшла, суддя озирнулася до всіх з новиною.
- Тільки-но мені повідомили, що позивачці роблять операцію, тому сьогодні її не буде, - промовила вона.
- Хіба можна пропускати засідання?- вирвалося з Романа, але його адвокат зупинив його.
- Вибачте. - промовив далі Роман, скоса поглянувши на чоловіка який доторкнувся до його руки.
- Ми можемо продовжувати,- поглянувши на них сказала суддя,
- Так,
- Тоді я б хотіла послухати сторону від позивача, і докази відповідача.
- Так, в мене є питання до Романа Іванова. – почав говорити адвокат Насті, Григорій  Степанович встав зі свого місця підійшовши до Романа. Роман поставив ногу на ногу. І зверхньо усміхнувся, адвокат озирнувся до зали почав говорити.
- Ну як мені відома, то ви зустрічалися з Анастасією, три роки, до цього часу ви були сильним бабієм, чи не так?- спитав адвокат. Відповідач, а саме його адвокат, перебив.
- Ви не маєте права ставити такі питання,
- Ой, тоді я так перефразую своє питання, Ви кохали Анастасію чи хотіли її грошей??- питання адвоката вибило з рівноваги Романа який скипів на обличчі.
- Кохав, але вона мене,- не договоривши Роман його перебили,
- Кохали значить, але тоді чому ви на початку слідства говорили, що хочете з нею бути лише за грошей, де правда, коли?
- Я кохав її, але.. - нову затнувся чоловік поглянувши на Ліду.
- Кохали через її родичів,
- Ні,- заперечив Роман,
- Іванов, але ви говорили навпаки,- заперечила суддя, Роман відвів очі до Ліди, та знизила плечима,
- Може вам хтось говорить казати не правду,
- Так я, був з нею лише за гроші. Але і подобалася вона мені,
- Чи не після того як Лідія Ткач, сказала вам кинути Анастасію ви це зробили,- промовив Григорій запитання.
- Я не розумію,- відповів Роман. Адвокат поглянув на Ліду, та губи почала кусати,
- Можна допитати повторно Лідію Ткач?- поглянувши на суддю запитав.
- Так,- відповіла суддя,- самій стає цікаво,- додала коротко.
- Ви спеціально познайомилися з Романом щоб шкодити своїй сестрі,
- Мої відносини з сестрою тут ні до чого!- заперечила дівчина швидко.
- Як ні,- заперечив адвокат поглянувши на Лідію, та подивилася йому в очі прямо, не відводячи їх,- ваші батьки. Які теж тут по справі, говорять протилежне, ви завжди не любили Настю,
- А яка вам фігня з того, так я не люблю свою сестру,- почала Ліда під вишивши голос на адвоката,- так я б її просто вбила. І взагалі вона просто завжди була..
- Ви вже це казали, але я зараз не про це, - перебив її адвокат,
- А тоді про що?- спиталася Лідія поглянувши на нього, адвокат озирнувся до Романа, та почав щось йому нашіптувати на вухо.
- Іванов, ви любити Ліду?
- Так,- твердо промовив він, глянувши на дівчину, адвокат пішов до Ліди, яка досі стояла. Весь суд був в дивній напрузі, що ж буде далі. Григорій повторив це саме питання і для неї.
- Так. - не впевнено відповіла вона, Роман видихнув з полегшенням.
- Тепер я хочу спитати, а чи правду говорити ви що моя клієнтка, вас не любила,
- Ні, Настя любила мене, завжди була така мила до мене. І не тільки,- сказав Роман, адвокат повернувся на своє місце.
- Добре тепер в мене до вас єдине питання, які ви маєте докази проти моєї клієнтки.- промовив адвокат. Суддя повернулася до Романа який досі стояв, він нічого не говорив, лише тримав в руках якісь папірці,
- І справді, ви говорили що маєте якісь докази, і цей ваш свідок не явився,- заперечивши мовила суддя поглянувши на Романа який стежив за Лідую.
- Він прийде,- сказав Роман піднявши голову.