Зустріч зрадника

Зустріч  зрадника

            Уже кілька днів Настя залишалася в лікарні сама, Саша поїхала ще того дня коли вони виходили на вулиці, хоч дівчина дзвонила подрузі три рази на кілька годин та їй ставало нуднувато. Батьки навідувалися приносили різних смаколиків, та час від часу вони розмовляли з нею. Дівчина відчувала те що від неї приховують усю правду. Батько час від часу, заходив в палату інколи щось розповідав, але частіше вони мовчали просто дивилися своїми жалісними очима на неї  все.
            Нудні проходили один за одним, після того як болі перестали турбувати дівчину вона просилася щоб її випасали, але лікарі строго насторого забороняли навіть думати про дім.  Хоч і мама принесла все що та хотіла, та сум не проходив. Вікно яке здавалося колись цікавим вже здавалося нудним та одноманітним, прогулянки в парку, почали докучати, та й ще й постійні процедури.
            Усі дня їй здавалися без кінця і краю однакові, хоча вони були вже доволі короткі, час від часу на вулиці почав проглядатися не великий сніг що падав, та він зникав так само як появлявся. Одною втіхою в Насті були історії медсестер, які навідувалися до неї. Кожна з яких мала що розповісти, з самої роботи, з телеканалу дзвонили лише кілька разів. Майже тиждень в дивному місці, як для неї, «тюрма закритого типу», так казала Настя останніми днями. Ось так і проходили її дня коли на новій прогулянці дівчина виїхала на подвір’я, останнім часом її вивозила молоденька медсестра. Хоча лікар Юрій не підходив близько, але частенько слідкував за нею. Його присутність вона відчувала майже завжди таке враження наче він знав де вона буде. Було важко навіть зосередитися на чомусь, він був то на процедурній, то в ідеальній, і частенько на прогулянці. Проводив її своїми очима. Це Настю  страшенно дратувало, тому частенько вона їхала туди де її можна було ховатися, хоч це було важко зробити.
            Цього дня Настя сама виїхала в перше з лікарні на подвір’я, до ліфта було важко добиратися, хоча дорога була рівною та все коляска починала дратувати дівчину. Вона виїхала всередину ліфту, та ось до кнопки дотягнутися не могла. Настя вдерлася однією рукою, а точніше зламаною об поруччя коляски, а другою пробувала підвестися. Але окрім того що вона ледве дотягувалася до кнопки стом в неї нічого не виходило. Дівчина хотіла підвестися, і всі свої сили витратила на те щоб підвестися, дівчина витягла ноги з крісла поправивши їх. Напружила руку і взялася за ручку. Та на жаль окрім того що вона трималася об руку нічого не виходило ноги покотилися в низ, а коляска не стрималася і поїхала, так би й впала. Як би не Юрій, той саме зайшов до ліфта і підхопив Настю за спину. Від гніву Настя ледве не оскаженіла, вона була сильно зла на нього, хоча той і досі тримав її, його руки були сильними, він підхопив її швидко на руки. Одна його рука потяглася до візка. Настя вже не хотіла мовчати, вона мала сказати багато чого, та слова не могла вимовити після того як Юра посадив її на місце. Все що вона могла сказати.
- Дякую,- і знову опустила голову. Настя почувала себе такою безпомічною. Що їй було жахливо. Найбільше не любила коли її починали жаліти. Вона і так вже не раз думала що сама вина в тому що сталося в той день.
- На низ,- запитав він поглянувши на дівчину.
- Так. - промовила Настя. Вони їхали мовчки. А коли приїхали Юрій вийшов перший, Настя виїхала швидко до того як двері закрилися. Виїхала вона на вулицю свіже повітря одразу вдарило в голову. Спустилася вона в самий парк, як завжди поїхала по маршруті який вже полюбила. Настя почала їздити собі туди суди, перевіривши чи не має за нею Юрія, коли помітила що чоловік не йшов за нею почала вільно кататися. В руках почало щось вібрувати вона зупинилася. Піднявши телефон вона почула мамин голос.
- Щось привести тобі сьогодні?- спиталася жінка поглянувши на дочку.
- Ні,- відповіла Настя не знаючи що справді хоче, а те що хотіла не можна і так.
- Якщо тоді нічого тоді я приїду в неділю, в нас деякі справи, з твоїм батьком.
- Ви помирились?- спитала та, та в відповідь почула лише гудки. Хоча і надії на примирення не було, та все ж Настя до останнього надіялася. Сьогодні Настя отримала лист від слідства, в якому було сказано що Настя позбавлена прав, за порушення руху. На це вона лише посміялася. Хоч і було трохи сумно, та все-таки вона зараз прикута до ліжка можна і так сказати, а термін її позбавлення лише рік. Та в листі було не тільки це, а ще дещо цікаве що зацікавило дівчину. На жаль в листі було сказано, таке:
            Є підстави розкрити справу по порушену конституцію, замах на вбивство,- На жаль Настя таки не зрозуміла чиє вбивство.
            Гуляючи парком почало помалу темніти, і знову почав падати не великий сніг, від того що почало холодати, температура була нижча 0, коляска яка працювала на бензині гальмувала. Настя хотіла рушити з місця щоб поїхати до лікарні, та нічого не вийшло, візок різко зупинився показуючи розряджений акумулятор і відсутність бензину. Настя продовжувала тиснути кнопку, але нічого не виходило, коли раптом позаду хтось появився і підхопив візок направившись до лікарні. Настя почала обертатися, та той хто віз не давав себе пізнати, і до того вони досить швидко їхали, що голова почала паморочитися майже одразу після того як вони заїхали в хол. Лише коли чоловік підійшов присівши коло неї, вона впізнала його, це був знову Юрій.
- Ви що стежите за мною. Це починає мене тривожити, якщо чесно чому?- промовила Настя. Та її перебив телефонний дзвінок. Настя витягла з кишені телефон, на якому висвітилося ім’я Данило, його фотокартка. Дівчина почала дивитися на неї, мовчанку перебив Юрій.
- Беріть, ви ж так довго чекали коли він подзвонить,- промовив чоловік. Він відійшов трохи в сторону, де не було нікого. Настя поглянула на нього, взяла телефон.
- Привіт,- почула вона. - до тебе ледве додзвонитися, то мережі не має то зайнято,- почав говорити Данило.
- Я теж, не могла зв’язатися, як ти там як відпустка?- почала запитувати дивлячись на Юрія який удав  що вивчає  уважно плакат.
- Добре. Підписали багато контрактів, я б хотів зустрітися з тобою,- промовив чоловік.
- Та, я теж,- мовила дівчина і раптом замовкла він досі не знав що сталося.
- Я так скучив то ти в Франківську?- спитав він продовжуючи.
- Ні,- відповіла Настя,- Я в Львові,- різко зупинилася знову опустивши очі на підлогу.
- О, я думав,- ніяково вигукнув чоловік.
- Просто попала в аварію,- нарешті вичавила з себе дівчина.
- О як мені шкода, - промовив він, в телефоні почулася довга пауза. За цей час Настя не зводила очей з лікаря. – я приїду. Як це сталося?- раптом запитав.
- Це довго розповідати,
- Тоді я буду в тебе вже завтра, кажи адрес.
- Чекатиму тебе, вишлю смс,- відповіла Настя відчуваючи не зрозумілі імпульси всередині.
- Люблю тебе,- Данило в перше за всі ці тижні подзвонив. І вперше сказав що любить, Настя усміхнулася, чомусь їй стало на багато краще чим було раніше.
- І я тебе сильно.- промовила збираючись покласти телефон коли раптом Данило знову почав говорити.
- Тоді розповідай що сталося, - промовив хлопець,
- Добре, але я викличу ліфт,- Настя поклала телефон, їй пощастило бо саме з нею в ліфт зайшла медсестра, вона допомагала їй добратися на свій поверх.
- Я вже тут,- промовила вона на коридорі.
- Тоді я уважно слухаю. - Промовив Данило, Настя зупинилася саме за кілька кроків від палати.
- Добре, ну все сталося випадково в неділю. Я поверталася з Львова, чомусь не впоралася з керуванням тому, і з’їхала з дороги, - почала говорити Настя.
- Мені тебе так шкода. А що було далі?
- Зламані ребра рука, щось з головою. – говорила вона, Настя не хотіла признаватися про те що сталося, найбільше не хотіла говорити що вона не ходить зараз.
- Я обов’язково маю тебе навідати. Чого ти хочеш зоб я приніс?
- Тоді буду дуже чекати, себе принеси.- засміялася дівчина поглянувши на відчинені двері палати.