Стаття сімейного кодексу

Стаття сімейного кодексу

            Прокинулася Настя від звуків будильника, який скажено грав під вухом. Дівчина не хотіла відкривати очі, на її обличчі досі була намальована усмішка. Та годинник грав та грав, що просто змучило її встати з ліжка. Настя поповзла до шафи витягнувши з неї класичний сірий костюм, поставила на ліжко, пішовши до кухні заварила собі теплого чаю, порізала картоплю, кинула її на пательню, і пішла одягатися. Коли їжа була готова, вона не дуже хотіла їсти, просто трохи поколупала, і викинула в смітник. Думки про суд не давали зосередитися на чомусь іншому, наготувавши сміття, взяла свою сумку вийшла з дому. В машині вона сиділа усміхаючись, їхала повільно дорогою пригадуючи вчорашній день. Літаючи в мріях, дівчина не помітила коли заїхала до Львова, прийшла до тями лише після того як почула позаду себе сигнал від якого підскочила. Помітивши що вона стоїть коли потрібно їхати, дівчина прийшла до тями рушила прямо. На мить дівчині здалося що рідне місто змінилося, хоча це було не так. Настя заїхала до батьківського дому, запаркувала свій жигуль на сусідній вулиці. Дівчина добре знала що як батько побачить машину, він просто засміє її. Вийшовши вона мало не заблудилася, знайшовши потрібний будинок, пішла по сходах, сусіди саме поверталися з церкви. Настя привіталася коли вже коло самих дверей почула що грає телефон.
- Привіт,- промовила піднімаючи слухавку,
- Привіт! Я вже скучив,- почувся голос Данила, - може зустрінемося сьогодні погуляємо просто,- продовжив він. Голос хлопця знову вибив з реального світу дівчину.
- Вибач та я в дома. У Львові,- заявила дівчина шукаючи ключі.
- О цей краще, я приїду до дому,- радісно озвався Данило.
- Ти Львівський так?- перепитала дівчина встаючи збоку.
- Ага,- відповів чоловік,
- Добре, але я все одно не зможу. Тому ні!- заперечила хоча так хотілося сказати так.
- Тоді через кілька днів?- за питався він навіть не звернувши увагу на її голос.
- Ок. В середу, піде?- за питалася вона доторкнувшись до ручки.
- Чому?- запитав він так наче чекав якоїсь іншої відповіді.
- В мене є деяку справи тут,- промовила помітивши в сумці відчутність ключів.
- Добре па,- відповів швидко повісивши трубку, Настя натиснула на дзвінок. Двері довго ніхто не відкривав, а коли вже відкрили, то було чути що мама сварилася з кимось.
- О Настю!!- промовила відчинивши двері жінка оглянувши дочку.
- Мам,- дівчина обійняла маму, пройшла в середину.
- Заходь,- озвалася оглянувшись на дворик закриваючи за дочкою двері мовила жінка.
- З ким ти так сварилася?- промовила Настя зайшовши до середини. Мама змовчала, дівчина пройшла до кухні. І помітила Ліду яка готувала каву, сестра оглянула її з голови до низу, і пішла мовчки геть. Настя сіла за стіл.
- Що з нею?- ніяково після того як сестра зникла запиталася.
- Ви одна на одну так дієте. Дивно що ти нічого не відповіла,- промовила мама взявши горнятко до рук.
- В мене чудовий настрій сьогодні,- сказала дівчина. Мама дивно подивилася на неї, і налила їй щось в склянку,
- Добре. То ти залишишся тут?- присівши навпроти.
- Так,- відповіла дівчина киваючи в неї не було великого вибору, грошей на готельне мала.
- Романа тут не має не переживай він часто тепер їздить по відпустках,- промовила мама, - твій батько знайшов знову когось собі. Ось вже третій тиждень лише дзвоне, а чути що його називає пупсик.
- Фу,- скривившись промовила дівчина таких інтимних речей від мами вона не хотіла чути.
- Нічого дивного, я вже звикла він дограється що я подам на розлучення,- заявила жінка ковтнувши рідину.
- Я хочу спати,- відказала дівчина.
- Можеш йти в мою кімнату,- промовила мама.
            Настя заснула швидко, цього разу вона бачила як її сни забирали до себе. Та розбудила її дуже гучна музика. Дівчина піднялася з ліжка помітила що Ліда відкрила двері її кімнати, включивши музику на всю квартиру.
            Настя вийшла зі спальні попрямувала до кімнати, але зайти не змогла. З кімнати окрім музики почали доноситися досить не приємні звуки. Дівчина взяла сумку вийшла з дому. Набрала Григорію Степановичу, і назначила йому зустріч. Дівчина сказала що хоче поговорити про завтрашній процес. Вони зустрілися в парку коло Франка, Григорій був не сам, він гуляв з маленьким хлопчиком.
- Доброго дня!- промовив він до дівчини помітивши її помахав рукою.
- Доброго,- усміхнувшись сказала Настя,- гарне маля,- подивилася на хлопчика який бігав за голубами.
- Внук,- швидко провівши дитину відповів сідаючи на лавку.
- Я б хотіла поговорити про завтрашній процес,- заявила дівчина поглянувши на чоловіка.
- Що саме вас турбує ?- спитав адвокат, вона подивилася на малого який знову рвону з місця.
- Які, саме статті порушив Роман?- раніше дівчина не цікавилася ними, але тепер їй стало цікаво, напевно дорогою до Львова.
- О, ньому порушив кілька законів з сімейного кодексу, якщо я не помиляюся то на даний момент він..-
- Адвокат не договорив бо малюк кудись побіг, чоловік побіг за дитиною. А повернувся тримаючи його на руках.
- Не роби так,- уважно поглянувши на дитину строгим голосом промовив.
- Скільки йому?- спитала Настя розглядаючи малого. Дівчина помітила що він був ще надто маленьким щоб зрозуміти правильно слова чоловіка. На голові хлопчика була шапочка, він був одягнутий в комбінезон з курткою.
- Рік і два. - відповів адвокат, Настя зітхнула,- то продовжимо,
- Та за голом мені все стає ясно, я б хоті ще спитати. Скільки може тривати судовий процес?- запитала пригадуючи Романа який не любив здаватися.
- Ну залежить від того,- адвокат знову зупинився, він подав маленьку машинку і той сів вже спокійно,- залежить від свідків, ви принесли ще докази,
- Так, я зустрічалася з продавщицею суконь, вона приїде, - почала говорити дівчина.
- Добре. Це вже щось,- відповів адвокат,- продовжив говорити
- Ми зв’язалися з банком. Від нього прийде представник, це допоможе стверджувати що Роман з самого початку планував вас просто обманом забрати все.- заявив чоловік.
- Я дуже рада що ми зустрілися. На всі ці питання я шукаю давно вже відповіді. хочу що все закінчилося,- гаряче відрубала дівчина відчуваючи що справді стомилася від суду.
- Настя, не забувайте що суд насамперед веде жінка і вона бачила що сталося тоді,- Григорій нагадав Насті про той випадок який був з нею.
- Нічого, я вже прийшла до себе.- опустивши голову криво посміхнувшись відчуваючи досі глибоку рано в собі відповіла.
- Його судила за такий вчинок, він окремо буде врахований,- додавав він,
- До побачення!- промовила Настя, дівчина пішла на зупинку. Настя сіла на лавку чекаючи тролейбуса, який явно не хотів їхати, що змусило її повернутися до центру. Дівчина почала блукати містом, коли згадала про Катерину, яка просила зайти до неї коли та буде в місті. Настя набрала телефон подруги.
- Привіт!- озвалася хриплим голосом.
- Настя, скільки часу,- вигукнула радісно подруга,
- Багато,- відповіла дівчина,
- Ти в Львові?
- Так,- сухо мовила Настя.
- Ти б не хотіла зустрітися,- продовжувала Катя радісно.
- Я так за любки, але сьогодні вже пізно можна в вівторок?- запиталася оглянувши порожню вулицю.
- Добре,- відповіла Катя,- я чекатиму тебе в центрі, коло оперного,
- Добре.
- Ок па,- Катя повісила телефон. Настя саме в той час зайшла до зупинки. В дома вона була через дві години, зайшовши вона почула сильний запах одеколону, вона не могла ні з чим його зпутати, це був точно запах Романа. Вона трохи завагалася перш ніж зайти до середини. Пройшовши до кухні вона побачила, Роман який стояв коло вікна в руках він тримав сигарету, хлопець навіть і не подивився на неї, Ліда в одних трусах і в футболці сиділа на кріслі. Настя поглянула їх, нічого не сказавши, взявши руки в кулак вона пішла до чайника, з шафи витягла свою чашку налила воду. Роман поглядом проводив кожен рух дівчини, повільно вона пішла, а за спиною почула голос сестри.
- Що змирилася вже?- на якусь хвилину Насті захотілося повернутися до Ліди та просто вдарити її, але дівчина залишилася стояти спиною до кривдників спокійно відповідаючи.
- Ні, Ліда я просто не злопам’ятна, - відповіла Настя, вона вийшла з коридору коли почула що позаду неї кроки вона зупинилася.
- Ти злопам’ятна. Якщо мене вирішила по судах потягати,- на силу контролюючи свій голос заявив Роман.
- Ти винен мені. - відповіла пішла,
- Ніфіга ми тобі не вині!!- гукнула з дверей сестра сердито.
- Добре побачимо,- промовила дівчина. Настя сіла за робочий стіл батька почала щось дивитися. Видно тата, справді вже давно не був в дома, і мама мала рацію. Дівчина передивилася новини повернулася до кухні поставила склянку, але там вже не було нікого, лише сильний дим від цигарок.
- Тепер ясно чому тато втік.- подумала Настя. Дівчина почала готувати. Це тепер єдине що могло її заспокоїти. Вона нарізала салат, почистила бульбу і поставила варити, до приходу мами все було готове, але як виявилося вона навіть цього не потребувала.
            Прийшовши мама запросила за стіл всіх. Настя як зазвичай сіла за соєю місце, а саме навпроти вікна. Ліда нахмурилася і сіла навпроти сестри, Роман сів мовчки коло своєї нової подруги. Настя почала собі накидати в миску салат, та рибу. Ліда дивилася як це робить сестра. І чомусь їй явно не сподобалося, бо вона скривилася. Мама вдала вигляд що не помічає як поводяться її діти. Настя починає їсти, та коли лише взяла вилку до рук як Лідин рот розтулився.
- О самій, така крута, а в маминому домі їж, а чому не в ресторані,- почала сестра, Настя дивно поглянула на неї не розуміючи про що та говорить.
- Не розумію?- взявши шматок до рота промовила.
- О, завтра суд, а ти корчиш з себе хвалько,- сестра подивилася на Романа,
- Годі, Ліда не починай. - втрутилася в розмову мама, коли хотіла жінка знову щось сказати як мобільний перебив її,- Не сваріться хоча б в дома. - промовила виходячи зі столу. Ліда лише фуркнула продовжуючи нарікати як завжди..
- О мамі потрібно тебе захищати, що язик проковтнула? - криво посміхнувшись відрубала сестра.
- Лід.- промовив Роман, він налив собі чогось,