Поїздка на море

Поїздка на море
 

Настя ледь підняла вії, від болю дівчина скривилася знову, гострий біль через який не можна було вимовити  слова. Дівчина знову заплющила очі. Біль який був нижче живота вбивав, спершу здавалося що хтось просто врізався ножем в тебе, чи хтось розтоптав все що було в середині. Настя кілька разів пробувала прокинутися, але темрява затягла знову до себе. Супроводжувалася вона втратою сил, та сновидіннями що не давали зрозуміти в реальності вона чи ні. Вона відчувала що руки німіють, наче в печері вчулися голоси яких вона не могла розібрати, а розгледіти хто говорив очі не давали. Щось не давало їй сил. Настя кілька разів пробувала говорити, але чула лише схлипування. Скільки вона провела в такому стані дівчина на знала, їй здавалося що вона вже померла таке відчуття було кілька разів коли вона бачила біле в очах, і знову її хтось витягував.
            Нова спроба прокинутися, вдалася їй не зразу, Настя почула спершу голос. Але розібрати ніяк не могла. Голоси були так далеко що дівчина змушена була сильно напружитися щоб розібрати що говорили. Настя легенько розплющила повіки. Спершу вона помітила якісь не виразні силуети що крутилися над нею. Коли кілька разів дівчина кліпнула. В очах почали з’являтися кольори, вона помітила двох осіб що стояли до неї спиною. Голоси були досі не чіткими. Чомусь почала боліти голова коли вона почалась напружуватися, біль в животі вже не нагадував про себе так сильно як раніше, але він був і досі. Обернувши голову від осіб, дівчина помітила білі стіни, все було біле лише двері якогось дивного кольору. Вікна чи були чи їх не було, дівчина не помітила, обертаючи по мало голову вона спостерігала і вивчала все що було навколо неї. Коли хтось наблизився до неї, і почав щось говорити, у вухах сильно задзвеніло, а вену щось кололи. І Настя знову заснула.
Наступного разу коли Настя прокинулася коло неї вже не було нікого, вона добре розгледіла де вона, очі вже показували чітку картинку. І вухах так не дзвеніло, на коридорі почувся тупіт чиїхось ніг, і вже за хвилину в дверях стояла Саша. Дівчина була одягнута в плащик, і в руках тримала парасольку. Саша поставила речі на тумбочку, яка була коло ліжка. І наблизилася до подруги. Настя не мовила ні слова лише провела подругу очима. Та підійшла до неї та взяла за руку прошепотівши.
- А ми думали що ти будеш спати ще кілька днів,- промовила подруга, - як ми перелякалися коли ти не могла прийти до себе після наркозу, але все вже позаду, - Настя відкрила рот, і хотіла щось сказати, але лише кивнула, чомусь вона подумала що знову не зможе говорити.
- Може тобі щось дати. Лікар казав що води тобі не можна але,- та Саша не договорила як в неї задзвенів телефон. Настя помітила що подруга сильно заметушилася, і почала шукати мобільний в сумці.
- Я відійду на хвилину це Катя,- Саша вийшла в коридор, Настя попробувала підвестися, дівчина оперлася на руки, і сіла. Очима вона шукала капці щоб підвестися, але саме в це момент зайшла Саша,
- Тобі не можна ставати, пройшло лише два дні, - у дверях сказала Саша підійшовши,- Лікар сказав що тобі потрібно ще лежати, а то біль може повернутися.
- Що?- нарешті вимовила Настя, подруга усміхнулася, дівчина продовжила говорити,- що сталося?
- Роман тебе штовхнув, і ти тут,- не ясно пояснила Саша.- Катя вже завтра прийде і мені пора вже досить пізно приймальні години закінчилися.
- Саша я хочу, пити,
- Так, я щось не подумала дуже рада що ти прийшла до себе. А то два дні в реанімації це повний жах, Роману дали п’ятнадцять днів, - говорила безперестану Саша. Вона подала стакан вони, Настя взяла його в обидві руки, і ковтнула, вода здалася гіркою.
- Чому я тут?- відаючи стакан, спитала,
- Просто в тебе не великий струс, через падіння ну і,- Саша не хотіла говорити тому скривилася перевела тему.
- До тебе приходив твій адвокат, я сказала йому що подзвону коли тобі стане краще,- промовила Саша,
- Добре.
- Ну я ще прийду завтра,
- Дякую,- промовила дівчина, Саша поцілувала її в щоку вийшла.

            Настя обернула голову і тепер помітила вікно, як чомусь з першого разу не розгледіла, вікно було маленьке, а за ним лив сильний дощ як того дня коли Роман не приїхав. Дівчина відвела очі від вікна і почала вивчати свою палату. Не поодалік стояла капельниця, але вже порожня, палата була для однієї людини. В останнє коли Настя була сама в палаті, це було після смерті брата. Дівчина подивилася на годинник, який висів на протилежній стороні палати, була вже не дуже пізня година, Саша напевно мала справи тому і поїхала. Настя подивилася на себе, вона була в дивній піжамі. Свого одягу дівчина не помітила ні на одному з крісел. Біль в животі почав повертатися, і дівчина взялась за нього, чомусь їй хотілося подивитися на нього. Настя підняла кофтинку, і помітила шрам, що це могло значити, він був не великий, але був. Знаходився коло матки, і ось що так боліло дівчину. В коридорі почувся чийсь голос, і ручка дверей нахилилася, а потім відкрилися двері в палату зайшла жінка років сорока. Вона ще не помітила дівчину яка розглядала її, бо говорила з кимось в коридорі, а тоді двері закрилися і жінка звернула увагу на неї..
- Як наша пацієнтка поживає?- промовила жінка, вона мала добру усмішку,- голова не паморочиться, біль є??
- Так, є живіт болить. - відповіла Настя.
- Та це ще буди кілька днів. Ну ми мали з вами  клопоту. Ледве вивели з того світу.
- В якому?,- розгублено запитала дівчина кліпаючи очима вона не розуміла що мала на увазі лікарка.
- В такому сенсі, дорога моя, не могли вивести з наркозу - промовила. - добре що тебе болить?,
- Живіт. І трохи голова поморочиться,
- Добре зараза прийде медсестра і вколе знеболювальне, а завтра подивимося на твій стан і може вже за три дні впишемо,- знову швидко почала говорити жінка.
- А,- Настя хотіла запитати чому вона тут, але лікарка вже вийшла. За кілька хвилин в палату зайшла молода дівчина і вколола щось. Що змусило Настю знову відчути слабкість.
Коли знову Настя прокинулася. Був вже ранок, світило сонце, коло неї сиділа Саша вона тримала свого сина на руках. Той тицяв пальцем на небо. Настя усміхнулася чомусь зразу в думках появився образ маленького хлопчика якого вона так почала чекати.
- Привіт,- промовила дівчина, за день їй стало набагато краще, вона почала почуватися чудово, біль кудись зник, а голова лише зрідка нагадувала про себе.
- Привіт,- відповів хлопчик. Маленькому було десь два роки, це був старший син Саші. Молодший мав десь шість місяців. Хлопчика звали Олесем, він ще не виразно говорив.
- Настя ти прокинулася, а я тільки прийшла, не мала як залишити його самого,
- Мені вже краще.- вичавивши з себе посмішку відповіла дівчина.
- Це добре, а то я вже не знала і що думати,
- Та нічого, а може ти скажеш що ж таке зі мною?? Чому я тут ??
- Скоро прийде лікар і все пояснить, я тут купила тобі фрукти, - промовила Саша відпустивши малого. - Там є твої улюблені яблука, і ще Катя прийде перед вечерею. А точно,- Саша витягла з кишені телефон і подала Насті, дівчина взяла його в руки.
- Хтось дзвонив?
- Та, бабця я пояснила, і вона сказала що якщо ти прийдеш до себе подзвони їй. А ще завтра прийде твій адвокат. Григорій Степанович,
- Добре. Ти можеш йти я вже ж велика,
- Я знаю, тому просто хотіла тебе підтримати, прийду ще завтра,- промовила Саша, -тримайся все ще в тебе буде – промовила і взяла малюка на руки та вийшла. Слова Саші дівчині здалися дивними вона знову подивилася на вікно сьогодні був вже ясний день і дівчина спробувала стати. Спершу ноги здалися їй як ватні, але потім вона піднялася. Зробила один крок, а тоді вже другий. Дівчина вже в притул наблизилася до дверей. Коли вона відкрила ручку то помітила багато людей які метушилися, хтось бігав когось везли. Настя зробила ще кілька кроків як почула по заду себе голос.
- Хіба я вам дозволяла ставати,- промовила вчорашня жінка, Настя обернулася до неї.
- Я ж тільки. - відповіла Настя,
- Поверніться до своєї палати я маю оглянути вас, - промовила жінка строго. Настя вже за кілька хвилин була на своєму ліжку, жінка оглядала мовчки її, а тоді мовила.
- Добре вам на багато краще тому вже за два дні вас виписую. Так добре на виписці дам рецепт таблеток для підтримки поп’єте курс, і можете оглядатися в свого гінеколога, думаю вас ще будуть діти,- промовила лікарка. Оцінувала Настю, коли раптом дівчину наче струмам вдарило, поглянувши розгублено вичавила зі себе.
- Будуть, але я?
- Подруга вам не сказала?- здивувалася лікарка.
- Що саме?
- Вас був викидень,
- Але,- Настя заткнулася погладивши живіт, - чотири місяці, це
- Так доволі великий термін, але при падінні вас відірвалася плацента і плід не вдалося спасти, прийшлося вам робити операцію. Щоб ще ви не стекли кров’ю. Так я думала ви здогадалися, співчуваю вам, але таке інколи буває, окрім викидня вас був струс головного мозку, але не великий, тому вас може поболювати голова.
- Я ні, як він,- почала говорити, але Настя не могла сформулювати ясного речення тому нічого тямучий не виходило. Лікарка ще раз співчутливо похитала головою і вийшла. Настя залишилася сидіти на місті вона не розуміла нічого, дівчина сама не помітила як з її очей почали текти сльози. Саме в цей час почав грати телефон. Дівчина з такою зросту відкинула його на землю що той розлетівся на куски. Настя продовжила плакати, і не знає коли в палату зайшла медсестра і вколола щось. Коли дівчина прокинулася, вона помітила що Катя розмовляла з кимось біля вікна. Дівчині здалося на якусь секунду що це все сон.
Але вже за секунду сон змінився на жах коли дівчина відчула рукою, шрам на животі. Чомусь біль нахлинув дівчину з новою хвилею, і вона почала плакати, сльози текли так. Як ніколи. Катя обернулася до неї, і підійшла, Настя сиділа, затуливши обличчя рукою. Подруга почала щось говорити, але дівчина не чула перед очима був її не народжений син, чи дочка. Настя через тиждень мала йти дізнатися хто в неї буде. Катя сиділа коло неї обійняла подругу, але Настя лише промовила.
- Чому?

            Відповіді вона не почула все що відбувалося далі було як в тумані. Все перед очима почало кудись віддалятися, а прояснилося коли на стільці сидів Григорій Степанович адвокат дівчини. Зібравшись з думками Настя поглянула на нього. Катя стояла коло вікна позіхала.
- Доброго дня!- промовив адвокат,
- Доброго,- ввічливо сказала Настя, Катя подивилася на неї, дівчини були підпухлі очі, тому що вона плакала. Обличчя було біле як стіна.
- Я прийшов повідомити вам що суд перенесли ще на три тижні. – промовив адвокат Настя лише кивнула не мовивши ні слова.
- Я б хотів знати чи ви хочете продовжувати?
- Так, я хочу щоб Роман за все поніс відповідальність. - вичавила з себе дівчина стиснувши кулак.
- Я радий що в вашому голосі появився оптимізм. Тепер з таким запалом ми точно виграємо усі справи.- додав коротко чоловік.
            Далі розмова йшла, адвокат щось пояснював, підтримував її, але Настя не чула, а лише кивала, час від часу повторювала, дівчина сиділа дивилася в нікуди. Коди вже прийшов прощатися вона лише кивнула обернулася до вікна. Не відповівши нічого. Настя лягла притиснувши собі руки до живота, в голові крутилися різні думки. Дівчина не помітила як настала ніч, а усе що далі було зовсім не вірилося. Наступного дня вона вже ходила по лікарні. Ні з ким не говоривши, стан її нагадував, мумію, яка лише кивала і відповідала. Лікарка вирішила потримати дівчину ще кілька днів, в понеділок вже виписати її.
В день виписки приїхала Саша вона привезла деякі речі дівчини, допомогла одягнутися їй. В поїзді в Івано-Франківськ подруги їхали мовчки, але тишу перервав дзвінок.
- Алло,- тихо промовила Настя,
- Настя!- озвався голос старої.
- Бася, ?- дівчина лише тепер згадала що мала передзвонити бабусі.
- Мені сказали що сталося, я співчуваю, люба, може би ти приїхала до мене розвіялася трохи.- говорила бабуся Насті. Стара недавно переїхала з Криму до Очакова.
- Я не хочу!- сухо відповіла дівчина.
- Я розумію, тебе як найкраще, ти ж знаєш Настя що в мене було аж три викидні, а тоді з’явилися твоя мама, а тоді твій дядько,
- Так, але в тебе був дідусь,- відповіла дівчина,
- Так, а зараз його немає. Насть!!, їдь ти так цього року не була на морі, а в нас ще досить тепло,
- Не знаю. Мені так погано я хочу побути сама,
- Я розумію тебе Настя,
- Тоді я подзвону, якщо передумаю,- відповіла дівчина.
- Чекаю!!
- Па,- Настя поклала телефон і просто скляним поглядом дивилася в вікно. Крізь погляд було зрозуміло що вона тримає себе з останніх сил щоб не заплакати. Поїзд досить повільно їхав. Тому це ще гірше нагнітало дівчину. В думках вона вже була в дома, але щоб остаточно змогти заплакати їй потрібна самотність.
            Опинившись на своїй вулиці, вона попрощалася з подругою. І пішла в напрямку свого дому. На стоянці дівчина помітила свій жигульчик який гарно стояв запаркованим. Напевно Саша постаралася, подумала усміхнувшись. Скинувши з себе все дівчина попленталася до ванної, в якій вже дала волю емоціям.