Газета високий замок

Газета «Високий замок»
 

3 роки тому
            Настя, як завжди не встигала на свій автобус, часу залишалося все менше, за дві хвилини маршрутка вже стоятиме на зупинці, яка знаходилася за дві вулиці від університету. Дівчина вже була на вулиці Шевченка залишалося їй лише пройти дві дороги, вона буде на місті. Після того як Анастасія Гончар п’ять років тому, почала навчатися в університеті Франка, в неї появилася нова звичка спізнюватися. Ось уже рівно п’ять років вона не встигала добігати до своєї маршрутки, а коли встигала то літала на сьомому небі від щастя, що відбувалося зрідка. Сьогоднішній день відрізнявся від інших зі самого ранку. Зазвичай дівчина встигала добігати до того моменту як маршрутка закривала двері та рушала, але сьогодні все було по іншому. Осатаній день навчання в цьому році, Настя захистила свій диплом, поспішаючи до дому переодягатися. Ну як вона може їхати на співбесіду в мокрому одязі. З самого ранку проливний дощ лив, не було хвилинки щоб він зупинився відпочити. Зазвичай вранці Настю підвозив батько, через що дівчина не взяла зі собою парасольки. Сідаючи в машину, виявилося що авто вперто відмовлялася заводитися, через що дівчина знову змушена була добігати до автобуса. Маршрутки, чи тролейбуси вона просто їх ненавиділа, постійно багато людей які наступали тобі на ноги, та не маючи можливості вона поверталася з навчання на них.
            Настя була за крок до дверей маршрутки, коли та раптом закривши перед носом в дівчини двері, рушила заливаючи її калюжею до останньої капельки сухої одежі.
- Блін!!- гаркнула дівчина, витираючи свою спідницю від капель болота які приклеїлися до неї.
            На зупинці юрмилися  багато людей, сховатися пролізши під дах не вдалося. Залишалося лише чекати на наступну маршрутку. Настя поглянула на телефон, було кілька пропущених дзвінків від сестри, та від мами, вона не мала звичку жалітися рідким. Сховавши телефон перед тим як поглянути на годинник. Цифри на ньому лише ще більше підказували їй що вона спізнюється на співбесіду. Залишалося якісь дві години. Маршрутка приїхала рівно через хвилин тридцять в неї почали навалюватись людини, всі почали пхатися випираючи дівчину назад. Коли автобус знову наповнився, водій закрив двері, прямо перед носом дівчини. Настя навіть не зрозуміла коли вона встигла рушити, вона зрозуміла це лише коли автобус повернув. Було боляче дивитися в її слід. А ще гірше усвідомлювати те що вона тепер точно не встигає поїхати до дому щоб переодягнутися. Їй залишалося лише сісти на інший автобус який їхав на Героїв УПА. Дівчина сіла в першу маршрутку яка їхала в тому напрямку. Вона заплатила водієві, і пішла на сам зад, вільних місць як завжди не було, хоча сиділи самі чоловіки. Як завжди хто поступить місце, а ніхто ні, культура. Дівчина оперлася об ручку і трималася щоб не впасти. Воді рушив різко, всі люди які були перед нею повалились назад зачепивши дівчину яка не втрималася на ногах відпустивши ручку впала на коліна незнайомцеві, який ще досить дивно поглянув на дівчину.

- Вибачте.- лише вичавила з себе дівчина, встаючи обернулася до вікна. Молодий чоловік досі спостерігав за нею, тому Насті стало якось ніяково, хоча до її виходу залишалося ще дві зупинки. Вона вирішила вийти швидше натискаючи кнопку для водія. Пішки доволі легко було йти, тільки дощ заливав очі постійно. Настя прийшла по адресу на десять хвилин пізніше. Зайшовши в редакцію газети «Високий Замок » рівно двадцять по п’яті. Осатаній місяць дівчина відправила своє резюме в кілька газет та журналів Львова, лише два з них відповіли. Настя піднялася по сходах до головного редактора, який чекав її на співбесіду. Дівчина постукала в двері, за якими почувся досить приємний жіночий голос.
- Заходьте! – промовив голос за дверима, Настя ще секунду якусь постояла, а тоді видихнула відкриваючи двері. За столом сиділа молода жінка, вона щось писала. Кабінет був не дуже великим, і досить скромним, жінка навіть не повернула голову коли Настя відчинила двері. Пройшовши до середини вона озирнулася, навколо було ще кілька столів люди які працювали зовсім не звернули уваги на неї. Двері закрилися з гуркотом Настя повернула голову, відчуваючи на собі строгий погляд.
- Сідай!- мовила жінка знову опустивши погляд до паперів.. І почала говорити до неї,- Анастасія Гончар, ви спізнилися на двадцять хвилин, а це не припустимо для журналіста, але зважаючи на наші дороги та нинішню погоду я вам пробачаю,
- Дякую,- вичавила з себе Настя,
- Анастасія так,- піднявши голову промовила жінка, Настя кивнула,- добре ви на сьогодні остання, ваше резюме, диплом та паспортні дані.,- Настя витягла все зі своєї сумки, хоча сумка була волога, документи залишилися сухі. Дівчина поклала їх на стіл, жінка простягла руки до них. І почала розглядати паспорт який відкрила першим.
- Анастасія, гарне ім’я, мою дочку так звати, Гончар, - тут вона підняла голову, і дивно поглянула на дівчину,- ваш батько бізнесмен Дмитро Гончар,
- Так, він займається бізнесом,- відповіла ніяково дівчина. Настя не любила коли згадували про нього.
- Був дипломатом?- перебила її жінка.
- Саме так довгі роки до поки ми не переїхали жити до Львова. Вже десять років він тримає бізнес пов'язаний з ресторанами, - відповіла Настя.
- Я знаю, ви закінчили бачу Івана Франка. Журналісткою давно хотіли бути?- спиталася жінка поглянувши на розгублену Настю, ніхто ще не питав її про це. Вона відповіла вагаючись.
- Так, напевно що так!
- Я бачу, що ви не впевнені, і ще о !! Сьогодні ви закінчили на червоний диплом університет, але ви невпевнені в собі. Чому? - промовила журналістка не відводячи погляду від дівчини, Настя зніяковіла,
- Можливо ви праві, але я мріяла стати журналісткою ще з сими років, - відповіла дівчина,- І справді я сама отримала свій диплом,- чомусь підкреслила Настя, лице журналістки змінилося. Було видно що така відповідь більше подобалася їй чим та яку вона чекала.
- Ось це вже краще, добре в вашому резюме було написано що ви володієте п’ятьма мовами чи це правда?- продовжувала розпитувати вона, Настя усміхнулася. Це було єдине що дівчина знала точно. Бо ще в сім років почала вчити дві мови, а згодом з шостого класу до них далося ще дві які вона досі вивчає.
- Так, я володію, досконало трьома мовами двома досить добре, але не так щоб досконало,- відповіла дівчина,
- Я вам не приставилася,- перебила її жінка,- Мене звати Катерина Іванівна Горич головний редактор газети, вибачте що перебила то які ви мови знаєте?- продовжила Катерина Іванівна,
- З малку я вивчала дві це Українські та Англійську, мій батько часто брав нас в подорожі до Англії, працював там, згодом з шостого класу я вивчила ще дві мови це Французька та Російська, Німецьку я почала вивчати два роки тому, планую вивчити ще Іспанську та якщо вийде Японську,- відповіла дівчина, жінка здивувалася. На її віці вона вперше бачила таку цікаву дівчину. Настя навіть почала пишатися тим що вона досить добре знає мови, в університеті це було її найкращим показником.
- Ви пишаєтеся собою?- питання просто приголомшило дівчину вона не знала що відповісти, їй здалося що Катерина прочитала її думки. Хоча жінка була старша від неї, десь на десять років, але виглядала вона молодше, тому напевно легко здогадалася про думки Насті. Дівчина хотіла вже відповісти коли в кабінет увірвалася досить дивна дівчина вона мала в руках якісь папери, і коли помітила Настю посміхнулася мило їй. Катерина Іванівна видно не була здивована такою поведінкою.
- Саша я зараз трохи зайнята,- звернулася Катерина до дівчини,
- Але ти ще не затвердила на завтрашній номер газети тому я прийшла,- промовила дівчина на ім’я Саша,
- Знайомитися, - вставши промовила Катерина,- Це Олександра Перець, веде колонку головних подій дня,
- Дуже приємно, Анастасія Гончар,- промовила Настя підвівшись подала руку,
- Саша. - промовила дівчина схопивши руку помахала її, знову звернувшись до редакторки,
- Добре Саша зачекай ще кілька хвилин,
- Дивись мені Катя, а то Рама знову за своє,- промовила дівчина і вийшла. Катерина знову сіла на стілець, Настя була досі приголомшена появою дівчини.
- Саша, вона така,- промовила редакторка,- Повертимося до тебе то ти пишаєшся собою?
- Ні! – неочікувана для себе відповіла,
- Але я думала..
- Вибачте, але я досить не така, я вчилася лише тому що мої батьки постійно мають свої справи. Моя сестра в Києві вчиться чи навіть вже вивчилася на актрису, мама і тато пишаються мною, але не так я.
- Я розумію тебе Настя. - відповіла Катерина Іванівна, дівчина не зрозуміла чи не причулося їй що редакторка назвала її Настею. – Ти підходиш в наш колектив, тому з понеділка ти будеш в нас, але поки що два тижні випробувальний термін.
- Дякую,- на обличчі в дівчини появилася велика посмішка яку вона не могла приховати, не вірилося що це сталося.
- Ок, якщо вже ти будеш працювати в нас то ходи познайомлю тебе з твоїми колегами, - продовжила після кількох хвилин Катерина. Жінка вийшла разом з дівчиною з кабінету. У великому приміщені було так шумно що ледве можна було почути телефоні дзвінки. Ось тепер Настя помітила що вони всі працюють в одній великій кімнаті, відрізнялося лише те що вони мали своє робоче місце. Було людей зо двадцять і всі кудись бігали щось говорили.
- Дорогі колеги!- звернулася Катерина всі одразу обернулися до головної редакторки, Настя помітила що за одним столом сидів той самий хлопець на якого вона впала на маршрутці. Дівчина тільки тепер згадала що вона вся мокра і в брудному костюмі, від цього їй стало ніяково вона опустила очі.,- Це Анастасія Гончар вона буде працювати від нині в нас, Настя знає п’ять мов і вона досить добре вчилася, тому ми вітаємо її в нас,- після цих слів всі почали плескати. Дехто почав підходити до Насті знайомитися, а Саша лише усміхнулася і зайшла до кабінету Катерини. Настя стояла віталася знайомлячись з усіма. Дівчина привіталася вже з усіма, коли нарешті помітила незнайомця з автобуса з таким самим дивним поглядом який вона запам’ятала в ньому.
- Роман Іванов, заступник редактора, виду колонки в газеті політичні новини та новини тижня, і я той на якого ви звалилися в маршрутці.- простягнувши руку мовив.
- Вибачте ще раз!- вичавила з себе. Настя лише тепер помітила який був красивий Роман. Блакитні очі, біляве волосся, мускули на руках, вид справжнього чоловіка. Він досі дивився на дівчину, і тоді вона поглянула на своє відбивання в монітор комп’ютера, зображення було просто жахливе, зніяковівши вона не могла нічого продовжити тому лише пішла геть.

            До дому вона потрапила пізно, десь близько дев’ятої, зазвичай в цей час в дома нікого не було. Мама як завжди зі своїми подругами або в татовому ресторані сиділа. А Могла гуляти містом. Тато завжди проводив час у своєму офісі, хоча мама вже давно розуміла що це не офіс, а його коханка затримує чоловіка до пізнього вечора на роботі. Жінка нічого не говорила дітям, та не показувала свою ревність чоловікові. Настя знала що буде робити коли прийде до холодного дому, прийде кине одяг в машинку, прийме душ, перекусить і спатки. Та цього разу, коли дівчина відчинила двері своїми ключами вона помітила світло. В коридорі світилася лампа, це означало лишень одне в дома хтось був. Скинувши взуття дівчина пройшла до кухні, де почула голоси. Перше що дівчина побачила то була мама яка сиділа за столом, говорила телефоном, а Батько стояв коло вікна. Картина була не схожою на звичайну.
- Настя, донечка,- промовила мама, обнявши дочку, дівчина явно не розуміла що діється. Мама часто питалася як вона і що з нею, але ніколи не називала її Настя.
- Що сталося?,- промовила дівчина. На обличчі в батьків було здивування,
- Настя, а хіба щось могло статися??- запитала мати,- Ти сьогодні закінчила університет, і ще червоний диплом отримала. Така подія ми хочемо відсвяткувати. – продовжила мама, та дівчині голос мами здався дивним.
- Анастасія Гончар, сьогодні великий день,- почав говорити батько, він витяг з кишені ключики,- це твій подарунок,- вручивши ключі в долоні їй,- Ми раді за тебе!
- А крім цього в мене є ще одна гарна новина, я буду працювати на «Високому замку»!- закусивши губу від радості відповіла дівчина.
- Що?- обоє батьків вигукнули одразу, Настя подивилася на них, а тоді додала.
- Газета!
- А, це – промовив батько, якось не дуже зрадівши.
- Молодець,- киваючи відповіла мама, Настя сіла за стіл,
- А що їсти?
- Я їду в відрядження, а твоя мама в відпустку в Францію,- почав говорити батько,- Тому замов собі щось. А до речі машина стоїть під будинком, біла Таврія, - батько поцілував дочку в щоку, пройшовши повз матір усміхнулася жінці беручи валізу. Настя пам’ятає добре що батьки рідко залишалися в дома частіше всього вони кудись їздили. Хоча жили вони в чотирьох кімнатній квартирі, Настя мріяла жити сама, як її сестра Ліда. Яка ще п’ять років тому переїхала до Києва, тоді дівчатам було вісімнадцять років. Ліда поїхала вчитися на акторку, а Настя вступила на журналістку. Так доля сестер розійшлася, Настя осатаній раз бачила сестру, кілька років тому коли та приїхала в гості, та була вона лише кілька годин разом, потім пішла кудись.