Розділ 16

В залі звучали Різдвяні псалми. Сергій закрив Біблію і озирнувся. Десять прихожан перемовлялися, очікуючи початку служіння. Степан і Галина Іванівна, як завжди сиділи на своїх місцях. Марина привіталася з ними і підійшла до Сергія.
- Коли ти їм скажеш? - запитала вона, сідаючи поруч.
- Можливо й не доведеться.
- Ти передумав? Що ти сказав єпископу?
- Я розповів про мудру жінку, яка сказала, що на Різдво може статися диво. І про вчорашні пригоди, я теж розповів. Єпископ усе зрозумів.

Марина усміхнулася.
- А як же новий пастор? Не зручно якось вийшло.
- Вони прийдуть сьогодні на служіння. Ти не проти з ними повечеряти?
- Залюбки.

Позаду клацнули двері. Це було так не звично, що всі озирнулися. В церкву зайшла Ольга Миколаївна. Вона ступила кілька кроків і зупинилася.
- А ось і диво, - сказав Сергій і пішов їй на зустріч.
- Мені потрібен пастор Сергій, - сказала вона. - Це ви?
-Так, Ольга Миколаївна, це я, - Сергій потис їй руку. – Як там Лариса?
- Добре. Завдяки вам. Якби ви її не знайшли, хто знає, щоб могло статися.
- Степан знайшов вашу дочку. Степане, познайомся, це Ольга Миколаївна, мама Лариси.

Галина Іванівна змусила сина встати. Його обличчя було незворушним. Він стояв рівно, опустивши довгі руки вздовж тіла.
- Дякую, - Ольга Миколаївна обійняла його.

Степан підняв руки, щоб відштовхнути жінку але стримався і обережно поплескав її по спині і вже потім звільнився. Прихожани зааплодували. Витираючи сльози, Галина Іванівна обійняла сина.
- Ольга Миколаївна, бажаєте залишитись на служіння? – запитав Сергій.
- Так. Лариса попросила мене прийти саме сьогодні. Сказала, що це важливо. Вона й сама обіцяла прийти, коли одужає.

Знову відчинилися двері. Юрій з дружиною і сином зайшли в зал, обтрушуючи лапатий сніг.
- Ви вже святкуєте? – запитав Юрій, потискаючи пастору руку.
- Ми щойно почали.
- Юра розповів про ваші нічні пригоди, - сказала Настя, привітавшись. – Богданчик хоче зробити подарунок Степанові.

Хлопчик тримав у руках щось прямокутне у подарунковій обгортці. Юрій підвів його до Степана. Той зиркав то на матір то на пастора, не знаючи, що робити. 
- Не соромся, Степане. Бери, - усміхнувся Сергій.
- Там шахи, - сказав Богданчик. – Я сам їх вибирав. З татом.
- Степане, може зіграєш зі своїм новим другом? – сказала Марина. – У дитячій кімнаті вам ніхто не заважатиме. Хто виграє, тому додатковий шматок торта.
- Я люблю торт, - сказав Степан.