Дощ, шахи і Різдво
Розділ 15
Лариса прокинулась від яскравого світла. Сонячні промені заливали палату з трьома ліжками.
Скрипнули двері. Лариса побачила матір. Ольга Миколаївна стояла на порозі, перебираючи руками стареньку сумку. Лариса раптом розплакалась.
- Мамо, - простогнала вона. – Мамо, пробач мені.
Ольга Миколаївна підбігла і обійняла дочку.
- Ти мені пробач, доню, - на старечому обличчі покотилася одинока сльоза.
- Я хотіла зберегти дитинку.
- Знаю. Ти, молода. У тебе ще будуть діти. Порадуєш свою стару онуками.
Ольга Миколаївна пригортала дочку й гладила її волосся. Поступово, Лариса припинила схлипувати. Вони сиділи не рухаючись, слухаючи лікарняну тишу.
- Може ти чогось хочеш? – запитала Ольга Миколаївна. – Чогось смачненького?
- Хочу снігу на Різдво.
- Давай щось простіше.
- Тоді смажену картоплю.
- І все?
- Ні. Є ще дещо.
#1946 в Сучасна проза
#2084 в Різне
Відредаговано: 10.12.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
