Розділ 14

Юрій натиснув на газ. Хоча вони й так їхали швидко. Машину трохи понесло, та він встиг вирівняти її. Добре, що в цей час практично не було інших автомобілів.

Юрій краєм ока подивився на Степана. Той з інтересом розглядав начиння автомобіля. Здається його не турбувала ні ожеледиця, ні швидкість, ні помираюча дівчина. Зовсім не схоже на хлопця, який нещодавно кидався під колеса автівки. 
- Ви можете його зарядити? - Сергій передав Юрієві Ларисин телефон: - Можливо вдасться додзвонитися її рідним. 
- Як вона?
- Сподіваюсь, ми встигнемо.

Лариса чула цю розмову ніби крізь сон. Слова долітали уривками. Вона лежала на задньому сидінні авто, не взмозі поворухнутися. Пастор тримав її голову у себе на колінах. Якби вона мала сили, то тремтіла б мов налякане кошеня.
- Тримайся, Ларисо. Ми скоро приїдемо, - заспокоював її Сергій. – Говори зі мною. Щоб ти хотіла отримати на Різдво?
- Попросити пробачення у матері. Я зневажала її. Вважала невдахою. А сьогодні наговорила багато поганих слів. Якщо я помру, передайте їй, що мені шкода.
- Ти не помреш, - Сергій стис її руку. – І сама попросиш вибачення.
- Чому ви кидаєте пасторство? – запитала Лариса після довгої мовчанки.
- Результату нема. А це втомлює.
- А щоб вас змусило залишитися?
- Не знаю, -Сергій відповів не відразу. – Якби на різдвяне служіння прийшла хоча б одна нова людина.

Лариса знову затихла. Вона мовчала аж до самої лікарні.

Сонна медсестра у приймальному відділені відразу не второпала, що від нею хочуть так багато людей. Та побачивши Ларису, вона наказала покласти її на кушетку і комусь подзвонила. Прибіг лікар з іншою медсестрою. Ларису переклали на каталку й повезли.

Увесь цей час, Юрій, Сергій і Степан стояли під стінкою. Про них усі забули.
- Її телефон зарядився, - сказав Юрій, віддаючи його Сергієві.

На екрані з’явилася фотографія Лариси з хлопцем. Вони усміхалися обійнявшись. Через мить, телефон вибухнув купою сповіщень про пропущені дзвінки. Хтось під іменем Стара, намагався додзвонитися до Лариси аж шість разів. Сергій набрав цей номер і відійшов у бік.
- Де ти ходиш? – відразу напала матір Лариси.
- Ваша дочка в лікарні. 
- Ви шахрай? - після довгої мовчанки, запитала жінка. Тепер в її голосі бринів страх. – У мене немає грошей.
- Мене звати Сергій. Я, пастор церкви «Благодать». Як звати вас?
- Ольга. Ольга Миколаївна.
- Ольга Миколаївна, у Лариси була кровотеча. Їй роблять операцію. Вам треба приїхати до неї.
- Я. Так. Я приїду зараз.
- Добре, - Сергій сказав адресу.  

Юрій сів на кушетку. Втома накрила його нестримною лавиною. За цей день надто багато всього сталося. Ще зранку, він і уявити не міг, що опиниться у лікарні разом з хлопцем у шапці Санта Клауса.
- Він хороший пастор, - Степан вказав на Сергія. –Майже ніхто не хоче зі мною дружити. А пастор Сергій грає зі мною в шахи.. Правда поганенько.
- Мій син теж грає. –сказав Юрій. – Я показав йому, як ходять фігури і записав на секцію. Він швидко вчився і став обігрувати мене. І я перестав з ним грати.
- Чому? – Степан сів поруч.
- Не хочу, щоб син бачив мене переможеним. Слабким. Таким, як мій батько. 
- А мій батько не грав зі мною. Він пив горілку, бив маму і мене. Добре, що він помер. Але іноді я сумую за ним. Ну, коли він був тверезим. 

В коридор вийшов лікар.
- Ви її родичі? – запитав лікар, оглядаючи дивну компанію.
- Ні, – сказав Сергій. – Матір Лариси скоро приїде. То як вона?
- Їй нічого не загрожує. Вона зараз спить Але вагітність перервана. У неї стався викидень. Більше я можу сказати тільки родичам.  
- Це Лариси, - сказав Сергій, віддаючи телефон.
- Я передам.
- Вас підвезти? – запитав Юрій, коли лікар пішов.
- Було б чудово, - кивнув Сергій.