Розділ 13

Парасолька захищала його голову і плечі але ноги він намочив, як тільки переступив поріг.

Ринкова площа була в двох кварталах від будинку Марії Іванівни. Дорогою, Сергій не зустрів жодної душі. Вітер дув в обличчя, намагаючись вирвати парасольку. Та з іншого боку, вітер розганяв дощові хмари. Коли Сергій завернув за ріг, дощ ущух, ніби хтось його вимкнув. Повітря запахло морозом. Сергій склав парасольку.

Кольорова ялинка світилася мов маяк серед темних скель. Степан вискочив з за лотка, ледь не збивши Сергія.
- Пасторе?! – вигукнув він. – Пасторе, там дівчина!
- Степане, мама хвилюється. Ходімо додому.
- Пасторе, дівчина!
- Яка дівчина?

Степан схопив Сергія за руку і потягнув за собою. Вони зупинилися біля паркану навколо ялинки.
Там, - Степан вказав на вертеп. – Вона кричить.

Звідти справді долинали стогони і крики. Сергій зайшов через розсунутий паркан і зазирнув у вертеп.
- Ось, - Степан дав йому маленький ліхтарик.

Тонкий промінь вихопив з темряви скручене тіло дівчини. Вона тримала руки в паху і стогнала.
- Що з вами? – запитав Сергій.

Дівчина повернула біле обличчя, ледь розплющила очі але нічого не сказала. Обшукавши всі кишені, Сергій зрозумів, що забув телефон у машині.
- Степане, в тебе є телефон?
- Вдома, - кивнув той.

Сергій зітхнув, озираючись навколо. Жодного перехожого, жодної автівки.
- Може у неї є? – сказав Степан.

Сергій ледь стримався, щоб не ляснути себе по лобі. Ніяковіючи, він обшукав дівчину. Розряджений телефон знайшовся у штанях. Він був липкий. Сергієві побачив кров на пальцях і йому стало страшно.
- Степане, побудь з нею я когось знайду.
- Ні, - простогнала дівчина, хапаючи його за руку. – Я боюсь його. У нього бензопилка.
- Добре, добре. Степане, біжи на дорогу спробуй зупинити машину. Приведи водія сюди. Зможеш?
- Так, - кинув він на ходу.
- Цей Санта Клаус – тихо сказала дівчина. – Він страшний.
- Це Степан, - Сергій накрив її своїм пальто. – Він хороший. Як тебе звати?
- Лариса.
- Мене Сергій. Чому ти тут, Лариса?
- Всі змушують мене робила аборт. А я не хочу.

Лариса закричала від болю. Сергій подивився на свою закривавлену руку. Всі його проблеми раптом здалися такими дрібними і нікчемними. Йому стало соромно за своє скиглення.
- Ти будеш хорошою мамою, - сказав Сергій, тримаючи її холодну руку.
- Ви перший, хто сказав це мені. Ви якийсь дивний.
- Мабуть тому що я, пастор.Чула про церкву «Благодать»?
- Часто проїжджала повз. Зайду колись.
- Шкода мене там не буде. Я вирішив залишити пасторство.

Сергій почув кроки.
- Пасторе, я привів! – вигукнув Степан. – Він з машиною!