Розділ 11

Вітер жбурляв в обличчя суміш дощу і мокрого снігу. Лариса брела велетенськими калюжами. Вгорі торохтіли безлисті гілки. Крізь них вона бачила жовті вікна квартир. Від них віяло теплом. Вона фізично відчула запах кави і домашнього пирога. Та порив вітру розвіяв міраж. Лариса знову повернулася на порожню вулицю.

Попереду блимали кольорові вогники. Лариса витерла мокрі очі. На безлюдній площі височіла ялинка з восьмикутною зіркою. Навколо стояли ярмаркові ятки. Дощ тарабанив по дерев’яним дашкам. Ларисі здалося, що вона потрапила у фільм жахів і зараз має вискочити маніяк з бензопилою. Та на щастя, вона натрапила лише на вертеп зроблений з блоків спресованого сіна. Фігурка Марії схилилася над яслами з маленьким Ісусом, а Йосип прив’язував віслюка. 

Рішення прийшло швидко. Лариса перелізла через невисокий паркан і залізла у вертеп, обережно відсунувши Марію з яслами. Вона вляглася, блаженно простягнувши ноги. Сіно пахло літом. Благенький прихисток ніби відділив її від дощу та холоду.   
- Цікаво, як було їй? – подумала Лариса, дивлячись на фігурку Марії. – Що сказала її мати, коли дізналася про вагітність?

Сон підкрався мов кіт на м’яких лапах. Лариса бачила себе з круглим животом на віслючку. Попереду йде чоловік. Вона не бачить його обличчя. Вони підходять до будинку. Їх зустрічає чоловік з бензопилою у шапці Санта Клауса. Хтось наполегливо смикає її за плече.