Розділ 3

Сергій зайшов до свого кабінету і зняв мокре пальто. Він оглянув маленьке приміщення. Після свіжого повітря і холодного дощу, кабінет здався йому затхлою комірчиною. Степан тихо увійшов, ніби не торкаючись підлоги.
- О, Степане, привіт, - сказав Сергій. – Сьогодні у мене багато справ. Пограти не вийде.

          Але Степан мовчки сів за журнальний столик і витяг з пакета зачовгану шахову дошку.Фігури мали такий самий занедбаний вигляд.
- Я ж кажу, Степане. Я не можу сьогодні грати.

          Степан сховав за спиною два пішаки: чорний і білий й подивився на пастора.
- Ну гаразд, - здався Сергій. – Ліва.

          У лівій долоні, Степан тримав білого пішака.

*

Ларису нудило. Вона схопилася за гінекологічне крісло і зробила глибокий вдих.
- Тобі зле? – запитала лікар, записуючи щось у журналі.
- Так, - тихо мовила Лариса.
- Це нормально при вагітності, - сказала лікарка і поклала папірець на край столу. – Пий ці таблетки, коли підступить нудота. Рідні знають про твій стан?
- Знають, - кивнула Лариса.
- Якщо надумаєш робити аборт, то поспішай. Через кілька тижнів вже буде пізно.

Лариса вийшла з кабінету, стискаючи папірець. Під дверима сиділа дівчина з рожевим пасмом волосся. Вона дивилася в екран телефону і кивала головою в такт музиці, що линула з навушників.
- Свєта, - Лариса торкнулася її.

Дівчина підняла очі і зняла навушники.
- Ходімо, - сказала Лариса.

Вони вийшли на поріг лікарні, відійшли подалі від входу і закурили. Масивний навіс захищав їх від дощу.
- Ну, що? – запитала Свєта, випускаючи дим.
- Вагітна.
- Капець. Від Ігоря?
- Я тільки з ним була. Останнім часом.

Дівчата мовчки зробили кілька затяжок.
- Що робитимеш?
- Ігорю скажу, - Лариса викинула недопалок. – Він сьогодні з Італії повертається.Відпочивав там разом з батьками.
- А твоя стара?
- А що стара? З десяти років, вона мені мізки виносила про підліткову вагітність. Регулярно перевіряла мене, чи я бува не залетіла. А сама три аборти зробила.
- Та ну.
- Серйозно. Я нещодавно дізналася від бабці. Тому аборт я не робитиму. Не хочу бути, як вона.

Вони знову замовкли, слухаючи стукотіння дощу по металу.
- Тепер тобі на фізкультуру не доведеться ходити, - Свєта вправно стрельнула недопалком. –Довідку покажеш і гуляй.

Дівчата розсміялися, накинули капюшони і побігли до автобусної зупинки.

*

          Два пішаки затисли короля в кутку дошки. Куди б Сергій не пішов, наступним ходом, Степан ставить мат.
- Здаюся, - сказав Сергій, поклавши короля. –Чотири програші поспіль це занадто.

          Степан став збирати фігури. У кабінет зайшла Марина разом з сивим чоловіком невисокого зросту.
- У нас гості, - сказала Марина.
- Єпископе, - Сергій потис чоловікові руку. – Приємна несподіванка.
- Я був поруч. Вирішив зайти привітатися, - сказав єпископ.

          Степан поклав дошку в пакет і мовчки пішов до дверей.
- Бувай, Степане, - сказала Марина. – Передавай привіт мамі.

          Степан навіть не озирнувся.
- Він завжди ходить у цій шапці? – запитав єпископ, коли за Степаном зачинилися двері.
- Від святого Миколая, аж до нового року, - відповів Сергій. –Знімає тільки перед сном.
- У нас є чай, кава і печиво, - запропонувала Марина, порушуючи сумну мовчанку.–Бажаєте зігрітися?
- Дякую, Мариночко. Я поспішаю. Просто хотів особисто повідомити, що знайшов заміну для Сергія.
- Заміну? – здивувалася Марина.
- Так, - невпевнено мовив єпископ. – Сергій попросив мене знайти служителя, який погодиться стати пастором цієї церкви замість нього.
- Я потім все поясню, - сказав Сергій дружині.
- Сподіваюсь, - промовила Марина.
- Запрошую вас на вечерю після завтра, - сказав єпископ. –Там буде новий пастор разом з дружиною.
- Ми прийдемо, - кивнув Сергій.

          Коли єпископ попрощався і вийшов, Марина відвернулася до вікна. Повисла довга мовчанка.
- Я хотів сказати. Але не наважувався.
- Єпископу ти сказав, - Марина обернулася. – Про твоє рішення я мала дізнатися першою, від тебе.
- Знаю. Пробач.

Якусь мить, Марина задумливо дивилася на Сергія. 
- Я завжди мріяла бути дружиною пастора. Коли ми одружилися, я була щаслива, тому що могла служити Богу, допомагаючи коханому чоловікові. Ми переживали з тобою різні ситуації. Ти ніколи не здавався. Що змінилося?
- Я втомився від відсутності результату.

          Марина взяла зі столу Степанів малюнок.
- А це не результат?
- Це просто малюнок, - Сергій важко опустився на стілець – Наша церква не росте. Одні люди приходять, інші йдуть, але кількість членів церкви не змінюється.
- Хіба кількість важлива?
- Хіба ні?
- Якщо ти зміниш життя хоча б однієї людини, то це вже багато. Головне щоб ті люди, яких Бог тобі дав, потрапили на Небеса.
- Чому ж інші пастори будують тисячні церкви? Чим я гірший?
- То ти їм заздриш.
- Я, не, - Сергій на мить замовк. – Я не заздрю.
- Справді?

Вони дивилися один на одного, поки Сергій не відвів погляд.
- Треба помити підлогу в залі перед Різдвяним служінням, - сказала Марина і вийшла з кабінету.