Розділ 2

Юрій стояв біля великого вікна в довгому коридорі і дивився, як крижаний дощ поливав тротуар. Кольорові вогні і ялинки у вітринах виглядали мов футбольні ультрас в опері. Поодинокі перехожі поспішали сховатися у кав’ярнях або магазинах.
- Дощове Різдво, - сказав чоловік у костюмі без краватки. На втомленому обличчі стирчала кількаденна щетина.Голос звучав так само втомлено. – Коли ж почнеться справжня зима?
- Клімат міняється. Скоро, замість ялинок, будемо прикрашати пальми.
- Ага, кляте глобальне потепління.
- Що скажеш? – Юрій відвів погляд від вікна.
- Ми на низькому старті. Ти просив тиждень?
- Так, - Юрій посунув перев’язану коробку з під торта, яка лежала на підвіконні.
- Вистава почнеться, - співрозмовник подивився на годинник. – Через сорок хвилин. 

Чоловіки потисли руки і розійшлися.

Юрій вдихнув повітря просякнуте вологою. За його спиною, на стіні висіла табличка податкової служби. Він швидко подолав кілька метрів до чорного авто, находу вимкнувши сигналізацію, Двері легко відчинилися, впускаючи господаря, і так само легко відгородили його від дощу.   

Віддихавшись, Юрій набрав номер. Довго ніхто не відповідав.
- Ну, давай. Візьми трубку, - Юрій нервово стукав пальцями по керму.
- Слухаю.
- Віктор Іванович, вітаю. Це Назаренко. Пам’ятаєте мене?
- Так, пригадую. Ви пропонували нам свої послуги. Але ваші конкуренти запропонували кращу ціну.
- Я готовий скинути тридцять відсотків.
- Заманливо. Але контракти вже підписані. До побачення.
- Хвилинку, Віктор Іванович. А якщо мої конкуренти не зможуть забезпечити виконання контракту?
- Чому це раптом?
- Зараз до них їде податкова, пожежники і поліція. Кілька днів, робота компанії буде паралізована?
- Ви впевнені?
- На сто відсотків.
- Я вам передзвоню, - після паузи, сказав Віктор Іванович. 

Юрій видихнув, відкинувшись на спинку сидіння. Подзвонила Настя. Юрій роздратовано зітхнув.
- Так.
- Дзвоню, щоб нагадати про подарунок, - сказала Настя.
- Який подарунок?
- Подарунок Боді на Різдво. Чи ти забув?
- Ні не забув. Зараз я зайнятий.
- Залишилось три дні.
- Я встигну. Мені треба бігти на зустріч. 
- Ну звісно.

Юрій запхав телефон у кишеню і завів двигун. Автівка повільно викотилась на дорогу.