Глава 10

Єва

 Був жаркий ранок. У зазвичай спокійному селі сьогодні було шумно. Все через те, що кожної неділі, на площі відчинявся ринок, що працював цілий день. Зупинка була переповнена людьми, які мали намір поїхати до міста, а в магазині - черга була страшна. 

 Я стояла біля зупинки, в очікуванні автобуса з міста. Сонце світило просто в очі, тому я не одразу помітила Адама і Макара, які йшли мені на зустріч.

 - Салют, Єво! Як поживаєш? - як завжди радісно запитав Макар.

 - Привіт, як бачиш, не хворію.

 - З такою нянькою як в тебе, ти навряд чи захворієш, - сказав він пошепки, - так, кого ми чекаємо?

 - Подругу Єви. Вона має приїхати на тиждень, так само як ти, відпочити від міста.

 - Окей! Ой, зачекайте, я збігаю в магазин! Твоя мама казала що сьогодні туди завезли зарядні пристрої, а моя зарядка зовсім не працює!

 - Але ж там черга! - сказала я.

 - Та поки приїде той автобус, я дві черги вистою!

 - Та йди вже! Кому що, а йому телефончик аби працював! Якщо маршрутка прибуде раніше, я тебе і з черги витягну, обіцяю! 

 - Тоді, я помчав! - він побіг так швидко як міг...

 - Як справи? - запитав Адам.

 - Все супер, тільки сьогодні дуже спекотно. Давай візьмемо цих двох і підемо до нашого озера. 

 - Звичайно, як забажаєш.

 В цей час, до зупинки підійшла компанія дівчат. Дві брюнетки стояли по боках, а по центру - дівчина з настчено-рудим волоссям. Побачивши нас, вони підійшли.

 - Ой, Адаме, привіт? Що ти тут робиш сам-один? - сказала та руда.

 - Взагалі-то не...

 - Підемо сьогодні до річки? Га? Тільки ти і я, що скажеш? Не відмовляйся! Буде весело!

 Ця лисиця явно мала почуття до Адама, і, таким чином, намагалася наблизитися до нього. Знала б вона проти кого має справу. Життя навчило мене нікому не віддавати своє.

 - Слухай, Має... - хотів щось сказати Адам, але я перебила його.

 - Супер! Тоді я теж з вами! 

 - А ти ще хто така? - незрозуміла дівчина, - стій собі далі, тебе ніхто не запрошував! - нахмурилась Мая, - то що, Адамчику, у тебе є плани? 

 Від її "Адамчику" у мене вскипіло усе. Це була межа моєї витримки.

 - Хм, Адамчику! Підеш сьогодні зі мною погуляти? Ти не можеш відмовитись! - хитро сказала я, дивлячись прямо в очі суперниці. Адам, в нерозумінні що відбувається, просто слідкував за розвитком подій. 

 - Ах ти, ти що витворяєш?! Хочеш неприємної розмови?! 

 - Нічого ти мені не зробиш, - спокійно сказала я, - не маєш права.

 - Та я тобі?! Ти хто така, щоб мені таке казати і забирати у мене хлопця?!

 - Та я ніхто, просто його дівчина, ха-ха-ха! - спокійно, з усмішкою сказала я. 

 - Що?! Що ти таке кажеш?! Адаме, це правда? Та ти брехуха?! - вона почала істерити, і в пошуках підтримки дивилася то на одну - то на другу брюнетку.

 - Не віриш? - я взяла Адама за руку і підморгнула йому, - Адамчику, сонечко, поцілуй мене! - хлопець, здається, зрозумів що я задумала і вирішив підіграти. Він швидко поцілував мене у щоку, яку я простягла, у цей час дивлячись в очі цій фурії.

 Якби Мая могла, на місті б луснула. Та вона лише закипіла як чайник, і з розгубленим виглядом, не знаючи що робити, просто пішла, не зачекавши подруг. 

 Я була просто захваті від того що зробила.

 - То ти в мене ревнива?

 - Так, дуже! Тільки спробуй знайти собі ще когось. Маю знайомого,  який ходить на бокс.

 - Кого, Макара? Та він і пальцем нікого не зачепить, принаймні тут.

 - А хто сказав, що бити буде він? - я зробила невелику паузу, показуючи пальцем на себе, - натяк зрозумів?

 - Чудово зрозумів! Ніколи від тебе не піду! Клянусь!

 - От і чудово, - сказала я, одобривши його слова, - о, дивись, автобус! Ходімо!

 - А як же Макар? 

 - Та підійде він! Ось, бачиш, якраз із магазину виходить! Ходімо!

 З автобуса почали виходити люди, і майже останньою вийшла Аліска.

 - Ася! Боже, як я рада тебе бачити! Як доїхала?

 - Євця! Я так сумувала, зараз буду плакати! 

 Ми обійнялися і я взяла Адама за руку, щоб познайомити його з подругою. 

 - Знайомся, це Адам, мій хлопець.

 - Приємно познайомитись. Єва багато розповідала про тебе, - як справжній джентельмен промовив він.

 - Мені теж! Пізніше зможемо поговорити у спокійній обстановці! 

 - Ой, а хто тут у нас? - Макар з невеликою зарядкою в руках направлявся до нас, - ласкаво просимо!

 Аліса, що стояла спиною, обернулася. Макар зупинився, і звична посмішка спала з його лиця.

 - Аліса?! Що ти тут робиш?

 - Єво, що відбувається?! Звідки він тут? - збентежено запитала Ася.

 - Що? Ви знайомі? - незрозуміла я.

 Аліса, яка ще три хвилини тому радісна вискочила з автобуса різко змінилася. Вона зробила гордий вираз лиця і промовила:

 - Пропоную піти додому. Адаме, ми можемо пізніше нормально познайомитися?

 - Звичайно, - невпевнено відповів Адам і поглянув на мене. У мене, як і в нього був розгублений вигляд.

 Ася взяла мене за руку і вже хотіла піти.

 - Алісо, нам треба поговорити... - спокійно сказав Макар, лагідно взявши дівчину за руку. Та вона швидко зреагувала і визволилась.

 - Нам немає про що говорити, Макаре! Єво, ми йдемо! 

 - Не будь такою! Ти не така! - сказав Макар з відчаю.

 - Ти ніколи не знав яка я! Досить! 

 Вона взяла мене за руку і ми пішли. Перед тим, коли вони сварилися, я попросила в Адама дізнатися від Макара подробиці, що мала зробити і я, розпитавши Аліса. 

 - Що це було? Ви знайомі? Чому не схотіла поговорити? Що відбувається?!

 - Ах, Боже! - Аліса різко схватилася за голову і відійшла він мене на кілька метрів, - чому він тут?!

 - Макар друг Адама. Ти можеш нарешті пояснити все?! 

 Ася сіла прямо на землю, і поклала голову собі на коліна. Я тихенько присіла біля неї, щоб не навіювати ще більш неприємну атмосферу.

 - Пам'ятаєш я тобі розповідала, що два роки тому, коли ти за кордоном святкувала свої п'ятнадцять , мені сподобався хлопець з парку? Так от, якимсь чином ми перетнулися з ним в школі...