Глава 9

Єва

 Прийшовши з магазину додому, я одразу взяла телефон, щоб поглянути, чи не з'явився зв'язок? О, є! Супер! Я одразу набрала номер, і почула довгі гудки.

 - Ало, слухаю, - сказала дівчина на іншому кінці дроту.

 - Боже, Асю, в мене такі новини! Не повіриш!

 Ми з Алісою дружили з дитинства. Якось одного дня, до мене підійшла компанія з трьох хлопців. Вони хотіли, щоб я віддала їм свою улюблену шоколадку, яку тато привозив мені, коли їздив на ділові зустрічі до столиці. Я, звичайно ж, відмовилась, і вони намагалися забрати її силою. Але мене врятувала дівчинка, яка була трохи нижча за мене. Біляві хвостики, нова кофтинка та срібні, модні на той час, кросівки, закарбувалися у пам'яті на довгі роки. Вона порозганяла хлопчаків як мух, і з того часу - ми найкращі подруги. Асею називала її лише я і мама. Вона зовсім не змінилася з дитинства, така ж смілива й горда, але водночас добра і проста.

 Звичайно ж, Аліска була "в захваті" від того, що я на ціле літо поїхала до бабусі у гірську місцевість, де зв'язок можна зловити лише в певному місці. Але все ж не скаржилася, адже і її, батьки відправили у якийсь популярний табір, в якому зв'язок був ще гіршим. Коли вона чула слово "Новина", то неодмінно всідалася зручніше, бо від кого, а від мене цікавих новин було вкрай мало. Та ця, мала повністю побити рекорд "Супер новин".

 - Євусю, мені вже страшно. Давай, розповідай швидше, а то прямо тут помру від цікавості. Ти ж не хочеш, щоб через тебе, померла найкраща подруга? Га? 

 - Звичайно що не хочу. Краще сядь, а то впадеш, - мені так кортіло все їй розповісти. Особливо, про Адама. Стільки всього сталося за цих сім тижнів що я тут...

 - Ой, Єво, зараз отримаю сердечний приступ. Давай швидше, у мене не так вже й багато часу. Скоро нас покличуть обідати.

 - Я почала зустрічатися з Адамом! - на одному подиху вимовила я.

 - Що?! З тим Адамом який тобі сподобався? 

 - З яким же, з ним звичайно! - сказала я замріявшись.

 - Відпад! Здуріти можна! Слухай, через три дні у мене закінчується зміна! Можна я приїду до тебе? Будь ласочка! Запитай у бабусі, чи не знайдеться у неї для мене подушки й ковдри. Я готова спати хоч на землі чи в курнику! 

 - Я тобі більше скажу, для тебе тут є пуста кімната. Не переймайся, бабуся буде не проти. Вона тебе любить більше, ніж свою рідну онуку!

 - Ой, та заспокойся ти! Сама ж знаєш що не права! Отже, чекатимеш мене? Бо я так хочу тебе побачити! Звичайно, що не тільки тебе, - сказала вона з насмішкою.

 - Ах ти, хитрюга. За Адамом сюди їдеш?! Тоді начувайся! Можеш не приїжджати!

 - Все, я зрозуміла. Виправлюсь. Винна. Ха-ха-ха! Все не можу більше говорити, мене кличуть на обід. Удачі вам! Передзвони мені!

 - Асю, ти ніколи не змінишся! Смачного! Обов'язково передзвоню!

 Вона завершила виклик. Я лягла на ліжко, відклавши телефон, і задумалась про все, що сталося зі мною недавно.

 - Єво, біжи їсти поки гаряче! - поклика бабуся з кухні.

 - Вже біжу! - відповіла я, хоч зараз мені зовсім не хотілося їсти...

Адам

 Я сидів на кухні і все думав, як мені розповісти Макару про те, що ми з Євою зустрічаємось? Цей ненаситний буде стрибати вище неба і розпитувати усі деталі, а мені не дуже хочеться щоб він все знав. Але й змовчати я не можу, адже коли він сам дізнається, то бути мені грушею для боксу. Так ризикувати я не буду. Тож ще трохи подумавши що сказати, я хотів покликати Макара до себе на кухню, але він, ніби знав що мені потрібен, сам прийшов і сів навпроти. 

 - Ну що, друже, коли розкажеш Єві про свої почуття?

 - Звідки ти...?

 - Я ж не сліпий, у мене дар: бачити тебе наскрізь. Так що, коли вже це станеться?

 - Взагалі-то, це вже сталося...

 - Що?! Не можу повірити! Мій друг нарешті знайшов собі пару! Фантастика! Ха-ха-ха. Хочу знати подробиці, - ну от, а що я казав? - ти першим признався?

 - Якби ж то. Першою була вона.

 - Я знав, вона мені з першого погляду сподобалася!

 - Гей!

 - О, Боже, Адаме! Не в цьому плані! Який ти ревнивий! В плані того, що вона смілива. Така тобі й потрібна, та, що буде на повідку тебе тримати.

 - Слухай, в мене не залізні нерви. Не наривайся!

 - Все-все, я жартую. Бро, це ж круто! Я вже боявся що ти помреш на самоті! Ти мене порадував!

 - Я й сам радий! Якби в той день я поїхав на "Небесну гору", не зустрів би її, - сказав я, ніяково посміхнувшись.

 - Оо, пацан, ти влип повуха. Але я тобі скажу, що це прекрасно! Прекрасно що ти знайшов її. Ех, заздрю-заздрю, правда.

 - Ой, менше балаканини. Скільки ж їх у тебе? Дві-три? Чи більше? Вмієш ти дівчат кадрити. 

 - Ой, чому перевів тему? У мене свої фанатки, - сказав Макар гордо задерши носа, - жив би ти в місті, і в тебе не мало їх би було. Гарантую! 

 - Не сумніваюся...

 Обід повільно перетікав у вечір. Сонце ховалося за обрій, а птахи починали виспівувати пісні. У піднесеному настрої, я поспішав на "Небесну гору", де ми домовилися зустрітися з Євою, поки я проводив її додому з магазину. Дощ остаточно закінчився, а хмари розійшлися. Стало тепло. Дорога до місця зустрічі здавалася мені невимовно довгою. Тому, щоб веселіше йшлося, подорозі, я збирав квіти на букет. Мені так кортіло подарувати його Єві в знак початку наших відносин...

 Через деякий час, я вийшов на галявину. Сонце сідало, дув приємний вітерець, а на гойдалці сиділа невимовно красива дівчина. Її довге волосся спадало шовком, а ніжна біла сукня гойдалася на вітрі. Я зупинився і задивився. Ніяк не міг відвести погляд. Наскільки ж вона прекрасна... І вона - моя. Тільки моя! Я ще раз впевнився в тому, що не зможу покинути її.

 - Єво! - гукнув я. Вона повернулася і здивувалася, побачивши мене з великим букетом польових квітів.

Єва

 Я не вірила своїм очам. Переді мною стояв хлопець, якого я безмежно люблю, і тримав у руках великий букет квітів. Я була настільки здивована, що заклякла і задивився на цю картину. Адам, у білих шортах і чорній облягаючій футболці з коміром, виглядав як божество. А ця зачіска... Мені дуже подобалось, коли він не вкладав волосся, а залишав його кучерявим, і він знав про це. От хитрюга, зате мій!